Аматорські мандри Україною. Нецензуровані нотатки туриста. Мандрівка друга.

В другу мандрівку ми вирушили дещо складним маршрутом. Хмельницький-Камянець-Подільський - Хотин - Чернівці - Коломия - Косів - Верховина - Яремче - Івано-Франківськ.

Що тут скажеш. Після перших туристичних вилазок, нам з Дашкою стало зрозуміло, що нас тягне в замки і фортеці. А ще цікаві – Карпати. І ось ми, не довго думаючи, склали цей маршрут і рушили…

Отже Хмельницький. Містечко нічим особливо не прикметне. До радянської влади взагалі це було невеличке провінційне містечко Проскурів на відміну від значно більшого та знаменитішого Камянця-Подільського. Єдине, що тоді вперше дещо впало в очі певна згуртованість городян (ознаки ініціативного вирішення самою громадою певних місцевих проблем. В нашому місті південно-східної України такого нема. Все вирішує влада.), та сильно вразив пам’ятник Богдану Хмельницькому в центрі міста.

Перед вокзалом радянська влада теж поставила пам’ятник Батьку-Хмелю, що якось по жебрацьки стоїть на рівні очей, прямо біля самого будинку вокзалу на жахливо жебрацькому постаменті, до того ж здається сам пам’ятник з бетону. Одним словом за таку ганьбу в свій час би гетьман скарав би на горло або скульптора, або ідейного замовника, або обох. Цікаво, що таку ж «порнографію» я бачив в містечку Любомль (на Волині). Мандруючи Україною бачив ще декілька жебрацьких пам’ятників видатним українцям. Але за пам’ятник в центрі Хмельницького соромно не буде. Це дійсно махіна, красива, нестримна. Дійсно пам’ятник видатному полководцю і гетьману всіх часів і народів. Інші місця сильного враження не справили.

Камянець-Подільський. Красиве місто. Однозначно варто побувати. Все старе місто оточене природнім каньйоном. Ви уявляєте собі взагалі що таке подільський каньйон? Думаю я не зможу це описати. Одним словом за тисячі років річка Смотрич пробила прямовисні гранітні стіни висотою близько 30 метрів. Сам каньйон, що оточує місто шириною теж близько 30 метрів. Єдиний вхід до цього оточеного цим неприступним каньойном міста по невеликому перешийку перед яким стоїть величезна фортеця. Крім цього по внутрішньому периметру всього каньйону (там де саме місто) все місто було також оточене фортечними мурами і вежами.

Одним словом твердиня була неприступна. Цікаво побувати, походити всюди по старому місту. Костели, вежі, церкви, міський колодязь та ратуша, підземелля ратуши, старовинні приватні будинки тощо. Звичайно, перлиною є фортеця, яка стоїть перед перешийком що веде до старого міста. Власне кажучи перешийок – це міст збудований римськими легіонерами (на території старого міста був римський табір). Пізніше турки заклали арки в римському мості і він виглядає зараз суцільним, але він внесений до списку 100 пам’яток людства, які захищаються ЮНЕСКО саме як римський міст. Взагалі мені здається в Україні чомусь маловідома тема античного Риму, Греції в Україні і ми часто недооцінюємо їх вплив на наші території.

Про сам замок казати не буду, бо це безглуздо. Треба бачити і ходити. Не економте на екскурсоводі. Між іншим, обов’язково спустіться вниз каньйону. Там ми вперше в житті пройшли підвісним мостом. Прикольні і незвичні враження. Пізніше такими мостами ми переходили в Карпатах.

Щодо замків скажу так. Взагалі ми побували в Камянець-Подільському, Хотинському, Мукачівському, Ужгородському, Невицькому, Луцькому замках, руїнах Хустського та замку «Канко» у Виноградові (Закарпаття). Жоден замок не схожий на інший взагалі. Всі – неповторні. І смаки не співпадають. Дашці подобається Камянець-Подільський замок, мені – Хотинський. По своєму вражає Мукачівський «Паланок». Замки це практично завжди незабутні враження. Особливо раджу побувати в замку під час якогось історичного фестивалю там де йде реконструкція подій, одягу тощо. Це незабутнє видовище, яке я опишу в мандрівці по Волині.

Отже Камянець-Подільський – став першим замком в нашій колекції. Далі ми рушили в Хотинський замок. Це мій улюблений замок. Він вражає мене своєю середньовічною суворістю і величністю. Раджу біля замкового мосту спуститись до Дністра. Між іншим ніколи не думав що Дністер така велика річка. Вона просто величезна. Не Дніпро, але не менша мабуть ніж наш Південний Буг в районі Миколаєва (перепливе мало хто). Хотинська фортеця у 17 столітті стала місцем де відбулась величезна битва чи точніше війна між україно-польськими та турецькими військами. Раджу почитати.

Ще вразив підвал Хотинського замку. Величезні, височезні стіни. Я навіть не думав, що такими можуть бути підвали. Схоже більше на тронний зал.

Далі ми переїхали до Чернівців. Суперське місто. Не просто суперське, а просто СУПЕРСЬКЕ місто. Як тут пояснити… Справа в тому, що в совдепівській уяві Чернівці це якась глуха провінція. Ага.. Дуля Вам… Чернівці в багато чому не поступаються Львову. Я б навіть сказав би, що в дечому вони навіть привабливіші (дерева вищі і потужніші, їх більше і є річка. А річка - це велика перевага, особливо влітку). Чернівці це справжнісіньке європейське місто. І не провінційне містечко, а один з центрів Європи. Я б сказав би однозначно, що саме Львів і Чернівці є найбільшими класичними європейськими містами. Давніми, солідними і красивими.

Я був в захваті. Дійсно як кажуть, що Чернівці це маленький Париж. Не знаю. В Парижі не був, але Чернівці місто суперське. Я б навіть однозначно не віддав би перевагу Львову. З того, що вразило… Величний костел в центрі міста. Готичного, а не бароккового стилю. Ну, це, звичайно, неоготика, (в Києві теж є подібний) але все одно, класно виглядає. Суперські парки, доглянуті і затишні. В центрі є алея зірок (така як в Лос-Анжелес, але лише для українських зірок). Просто бомбовий університет, який був збудований як резиденція митрополита. Нічого подібного я ніде не бачив. Вулички, кав’ярні, люди… Все дуже нагадує Львів. На вулицях іноді відчувається присутність румунської мови. Шкода не вдалось послухати орган у красивій вірменській церкві. Ну вона раніше, колись була вірменською церквою. А коли я там був, то це вже був, переважно, зал органної музики. Хоча логічно було б перенести орган до костелу. Може зараз вже так і зробили.

Цікаво, мені здалось, що бруківка, якась більша за розміром. Тобто у Львові переважно дрібна, а в Чернівцях вона рази в два більша, хоча теж квадратна.

Річка Прут досить глибока (глибина буде – «з головою та руками») і дуже швидка. Для тих, хто звик купатись у тихих річках Центральної України буде маса нових відчуттів.

Є певна відмінність Чернівців від Львову в національному дусі. В Чернівцях населення більш мішане. Українці, німці, угорці, румуни, поляки. Так тут теж є пам’ятник підпіллю ОУН, але все одно, мені здалось, що українських дух тут не такий міцний, як у Львові.

Потім ми поїхали в Коломию. Теж місто, в якому варто побувати. І знову ж таки тут не пахне провінцією. Взагалі провінція, це щось в совдепівському розумінні занехаяне і нікчемне. Як в азійській Росії, де лише столиці ще «сяк так». В європейських містечках, в тому числі Коломиї, Чернівцях, така логіка не працює. Тут містечка або більші, або менші, але аж ніяк не «провінційні». Взагалі, Коломия ніколи не пасла задніх. Це, по суті, столиця Підкарпаття. Класний музей писанки. Краще взяти екскурсовода, бо інакше буде не так цікаво. Мені, втім, більше сподобався музей народної творчості, якщо не плутаю назву. Там виставлений увесь побут (знаряддя праці, посуд, одяг і так далі). В Коломиї відчуваєш сильний український дух. Місто ошатне, але відчувається, як радянська влада намагалась його спаплюжити. В центрі міста, де був міський майдан, радянська влада вставила якесь потворне одоробло у вигляді дебільно-кутастого кінотеатру (здається то був кінотеатр, коли я там був споруда стояла пусткою). І тепер треба докласти чимало зусиль, щоб вийти з ситуації, оскільки все місто довкола за архітектурою зовсім не радянське. Щиро бажаю Коломиї відновити образ цього куточка. Дуже сподобалась дерев’яна церква на кладовищі (їй близько 500 років), і саме кладовище. Не найкращі спогади лишились від центрального величезного готелю в Коломиї, напроти автовокзалу, але все одно краще ніж «Україна» в Камянці-Подільському.

В Коломиї тече Прут, як і в Чернівцях, але мілкіше та вужче, але і більш бурхливий. Більш нагадує гірські карпатські річки, але повноцінно поплавати можна.

Далі ми побували на ринку карпатських виробів в Косові. Раджу. В принципі багато хто в Косові купує речі ще на іншому ринку, але ми туди не поїхали. Дуже ранній по часу той ринок. А в Косові також можна зустріти виробників, а не лише перекупників. Ще в Косові класний музей УПА. Там з любов’ю зібрані матеріали, і навіть зроблено імітацію криївки. Екскурсовод розповідає з любов’ю та теплом. Дуже цікаво.

Далі побували в Верховині. Там можна скупатись у річці Чорний Черемош. Річка широка і колись була досить глибока. Нею сплавляли ліс. Але зараз річка обміліла. Дуже раджу знайти приватний музей гуцульського побуту Романа Кумлика. Ми, нажаль, господаря не застали. Натомість теж цікаву екскурсію провела його донька. Можна було приміряти гуцульський одяг. Було прикольно.

Далі – Яремче. Місто суто курортне. Особливо зіпсоване статусом «всєсоюзной здравніци» з відповідною потворністю планування, архітектури і взагалі всього стилю та духу. Звичайно зараз там, український дух поступово намагається цьому всьому надати якесь людське обличчя, але все одно, не дуже затишно. Принаймні в центрі, «по трасі» особливо нема чого робити. Музей цікавий, але перероблюється з совдепівського і ще чимало різного мотлоху і духу. В Косові було значно «тепліша», «людяніша» та «комфортніша» атмосфера.

Єдина цінність – річка (досить потужна і глибока, хоча і суто гірська) та сама природа біля річки. Цікаві місця. Якби з наметом стати… Взагалі якщо їхати за природою, а саме в Карпати, то я б Яремче не вибирав би. Принаймні, для Яремче треба було б пошукати місце де стати наметом, подалі від затраханого і загиженого «курортного ширпотребівського духу». А так, то краще підніматись вище. Верховина або Ворохта. Ось там можна відпочити дійсно з природою наодинці. Взагалі пертись в Карпати і залазити на якусь базу відпочинку закатану в асфальт ще при СРСР, або зараз закладену європлиточкою мені здається це моральне збочення. В Карпати треба їхати з наметом, або в крайньому випадку з машиною і наметом. Карпати треба ходити ніжками, а не проїздити потягом чи бачити з вікна Мерседесу. Замків там нема як і соборів та архітектури. Там є природа. І це потрясне видовище. Для жителя рівнини це може бути не завжди комфортно. Мало там рівних ділянок. Або вгору, або вниз… Не кожному до смаку J). Але все одно по своєму це незабутній кайф.

Далі був Івано-Франківськ. Класне містечко. Красиві собори, особливо кафедральний греко-католицький собор. Сподобалась і центральна вулиця з музичним фонтаном (там комфортно відпочити в спеку) і взагалі типово львівсько-європейська архітектура. Єдине в центрі міста, збудували чи то неоратушу чи то якийсь неоабстракціонізм… J Коротше споруда в центрі, з годинником, гостро кутаста і «розкарячена» в різні боки  не сподобалась. Не тепла вона, не гармонійна, якась совдепівська, хоч, здається вже будували за незалежності. Нажаль, довго не гуляли по цьому місту. Хотілось би ще побувати. Тим паче, що цікаво було б порівняти зі Львовом чи Чернівцями. Помітив напис трафаретом на одній зі стін «Кохайтеся чорнобриві, та не з москалями». Сподобався вокзал. Сам перон нагадав, чомусь, перони з англійських вокзалів в різних фільмах про події 19-го - першої половини 20 століття. Чесно, за декілька годин я не відчув цього міста. Треба більше часу.

P.S. Хочу зазначити, що мандруючи Західною Україною влітку, дуже цікавими є безліч конкурсів, фестивалів, різноманітних культурних подій. Нічого подібного в східно-південній Україні нема. Тут або совдепівське ширпотребівське гулялово з попсою, пивом і матюками, або невеликі сором’язливі спроби свята для вузького кола, організовані українським гетто. В Західній Україні інакше. Якщо дозволяють гроші бувайте на таких публічних заходах, фестивалях, Днях міста, мистецьких вечорах. Часто це може більш вразити та запам’ятатись ніж тисячі відвіданих соборів чи музеїв.