Мудрі думки - банальні...

    Спочатку я прочитав попередній свій запис і подумав, що... 

    Що діти... 

   Подумав, що я прийду додому і побачу щоки, очі свого сина, якому півтора роки і ... все інше в світі потьмяніє коли він буде на мене дивитись і усміхатись... 

    Подумав, що діти - це все!. Точніше, я розумію, чому завжди в усі часи дорослі, психічно зрілі самці і самки людського і не людського роду віддавали життя в обмін на збереження життя дітей. Мої дідусь і бабуся будучи молодими віддали життя під час голодомору 1933-го, але врятували свого єдиного дворічного сина (мого батька)... 

    Діти - це все... 

   А потім я подумав, що це ж банальщина. Банальні речі. 

   Ясєн пєнь, що діти, наступне покоління, завжди буде пріоритетом у всього живого, інакше б життя вже давно припинилося, навіть не почавшись.. 

  Це банальщина, закладена природою, життям. І я подумав, а може усі мудрі думки, уся мудрість це і є банальщина. Невже ми очікуємо від мудрості чогось "проривного", "унікального", нового та неповторного. Це абсурд...

  Мудрість навряд чи може бути такою, бо насправді життя при всій його зовнішній багатобарвності доволі одноманітне за пріоритетами, цінностями, емоціями і правилами виживання. І мудрість виявляється банальними, затертими, сірими речами, які відомі вже декілька тисяч років нам, і багато з чого відомо багато мільйонів років - усім іншим живим створінням. 

  Нам хочеться фарб, хочеться дивуватись, але.. Напевно мудрість, це не клоун, щоб нас дивувати. Ми часто в молодості втікаємо від неї, бо хочемо бути не такими як попередники, не такими як інші... Але мудрість... Вона зазвичай в більшості випадків болем примушує нас з часом захлинутись банальністю і сірістю життя, життєвих правил і стандартів поведінки, які для усіх однакові в усі часи... 

   І ми поступово, старіємо душею, але в той же час стаємо мудрішими і вчиняємо "правильно" і мудро, але буденно і нудно, часто при цьому згадуючи і  краще (лише тепер) розуміючи своїх батьків. 

    Це приносить нам користь, це робить нам успіх, але вбиває в нас романтику, молодість і віру в те, що все можливо, в те, що світ і ми самі з нашими емоціями і світобаченням неповторні.

Що ж.. така плата... 

Ні... звичайно десь, мільярдна частинка в нас можливо, дійсно неповторна, але навряд чи ми її помічаємо, чи можемо зрозуміти що саме в нас неповторне... Швидше за все ми можемо себе дурити тим, що саме в нас неповторне. Але справжня наша неповторність настільки мізерна, що ми її напевно ніколи ніяк не відчуємо чи не усвідомимо... В переважній більшості наші емоції, наші погляди, страхи та "мудрості" давним давно затерті до дір...

Хто ми?

     Хто ми?.... Ніколи не думали про те, що ми - переможці? Точніше, ми - нащадки переможців. Мільярди років життя боролось за виживання, перша клітинка колись розділилась в океані і ця клітина є наш предок. Потім, мільярди років тривала еволюція, в якій слабкі вибували, глухі гілки списувались і відходили у небуття. Вижили лише ми.

     Зрештою, серед найсильніших з'явилась людина. Серед людей пройшли теж мільйони років еволюції де слабкі, невдахи, ліниві, тупі чи ще якісь непристосовані не вижили, не лишили нащадків і так далі.

     Потім наступила ера цивілізації, значно більшу вагу для передачі своїх генів стали грати розум, хитрість, відвага, талант та інші критерії. Поступово фізична сила все більше поступалась місцем іншим показникам. Але все одно вона й досі багато важить. Але весь цей час ми були нащадками переможців. Серед нас нема жодного, ЖОДНОГО нащадка невдах, слабаків чи ще якихось уродів які не вийшли в цій гонці переможцями. Людство гнобило вбивць, ліниві не наживали нічого, за немічних, тупих, скупих не виходили заміж найкращі самки, тобто наші предки-жінки. Ми - продукт лише переможців. ЛИШЕ ПЕРЕМОЖЦІВ. Наші гени це вінець еволюції на цьому етапі.

    Ні, звичайно завжди трапляються випадковості, коли наприклад в битві випадково серед виживших може опинитись слабак, або ще щось... Але ці випадковості і ймовірність таких винятків знищуються дуже легко протягом навіть одного життя, коли йде подальший постійний відбір. Завжди щастити не може... Такий закон. А протягом поколінь... Тут не місце випадковостям, які не ведуть до перемоги. Природний відбір еволюції тут безапеляційний.

    Зараз теж триває еволюція. Європейці більше стають закохані у добробут і потенція життя зменшується. Вони менше передають генів. Не виключаю, що життя зрештою прибере європейців з еволюції та історії людства. А може й ні...

    Принаймні точно сенс життя не в тому як жити, а в тому, щоб жити. Це єдиний сенс усього життя.

    І саме життя це єдине, що має сенс. Крім, мабуть, Бога. В нього теж, мабуть, є якийсь план, мета. Але мета життя - саме життя, продовження його. Це єдиний сенс рослин, тварин, людей і всього живого будь-де, будь-коли.

   Ті інфантильні підлітки чи застрягші на дитинстві романтики-дорослі, які не розуміють цього і думають що вони "обрані" і світ крутиться для них, щоб вони жили весело і "прикольно", це глухі гілки. Просто ідіоти, які не залишать потомство, або потомство яких буде таке нечисельне, що швидше за все попаде в ймовірність бути вбитим, збитим машиною, вмерлим від хвороби молодим чи ще щось і зрештою ця лінія відімре. А переможці підуть далі. Переможці обов'язково підуть. Переможці обов'язково будуть, навіть, якщо це будуть не люди взагалі. Життю завжди було насрати на романтику і той сенс життя про який марять деякі інфантильні невдахи. Еволюція, життя була до нас, людей, і буде після нас.

   Не можу уявити собі мураху, чи нашого предка який сидить і мучається питанням "Бути чи не бути", "В чому сенс життя", "Для чого я прийшов сюди? "В мене місія! Але яка?" та інший брєд....

   Сенс життя, будь-якого - саме життя, продовження життя для усього живого. Все інше - це брєдні окремих шизанутих індивідіумів, які в пошуку сенсу життя, гублять його і стають мертвою гілкою, списаними еволюцією, ПРОГРАВШИМИ!

   МИ НЕ ЇХ НАЩАДКИ.

   Повірте мені на слово, ми зараз існуємо не тому, що в наших предків був гуманізм чи совість, а тому, що вони були сильніші за сусіда і могли коли треба вбити тигра, або для вбивства інших людей чи сильніших тварин об'єднуватись. Наші предки були розумні і могли насилувати природу, поступово все більше і більше, перестаючи бути залежними від природних умов, природних запасів їжі. Інші тварини цього не змогли. Можливо тому, ми, залишимось єдиним видом тварин на планеті. Ще декого ми збережемо (кур, корів та інших) щоб їсти їх. Декого - для розваги (собаки і кішки). Всі інші...

   Може мені це і не подобається. Але не я Бог, і не я придумав життя і його сенс. І не мені тут судити. Головне не йти поперек еволюції. Бо я хочу передати гени, я хочу, щоб в мене були нащадки мене. Хочу щоб я і мої гени, мої нащадки були переможцями в цій гонці еволюції та битві життя. На все інше мені начхати. За великим рахунком. Все інше - прах, дріб'язок. Лише життя має цінність, саме по собі.

Перша мудра думка

  Перша мудра думка.. Не витрачайте час на читання блогу-щоденника. Це просто марна трата часу.
   Міг би залізти в психологію і пояснити для чого такі як я пишуть блоги-щоденнники, блоги-звалища різного мотлоху, але воно Вам не треба. Ви все одно не повірите і будете сперечатись. А я не хочу нікого переконувати.
   Те, чому я пишу блог це зовсім не ознака психічного здоров'я. Це ознака невирішених проблем в реальному житті. Можливо, деякі з них вже давно перейшли в комплекси.. Кимось не почутий, кимось "отторгнутий", комусь не потрібний, кимось не оцінений... 
   Чимало хто думає, що він не такий. Але, насправді, часто якщо людина і не веде блог, або щоденник, не виливає свої комплекси і психологічні каліцтва у фізичних навантаженнях, мистецтві, плюшевому ведмедикові чи ще чомусь то "відриваєтся", робить "психологічні помийні ями" зі своїх дружин, чоловіків, дітей, батьків... Хоч це шкодить їм, але нам все одно. Хоч і нас це не лікує, а лише знімає симптоми. Наші психологічні каліцтва і комплекси лишаються з нами і зазвичай з дитинства.
   Може порівняно з іншими способами ведення подібних блогів і не найгірший спосіб зменшення симптомів "морального каліцтва"...
    А для чого читаєте Ви? Шукаєте чужу життєву мудрість чужого життя? Вірите в те, що вона Вам допоможе у Вашому житті? Це Ваше право.
   Скажу лише, що впевнений, що кращою альтернативою є зробити за цей час щось реально корисне. Винести власне сміття з власної хати, погратись з власною дитиною і навіть посидіти біля вікна і подумати про своє життя, зрештою, зробити по дому те, що давно слід зробити, але постійно відкладається. Коротше, щоб Ви не робили - це Ваш досвід, Ваші думки.
   А мій досвід, думки... Їх у світі мільярди і нікому (часто, нажаль, навіть самому власнику) вони не допомагають. Люди всі проходять СВІЙ шлях і чужий життєвий досвід тут слабкий порадник. Змиріться з тим, що давно зрозуміло людство: історія вчить лише тому, що ніколи нікого нічому не вчить... Так само і з думками інших людей... Я знаю, Ви зі мною не зовсім погоджуєтесь... Завжди є якесь "але"... Може й так. Кожен вирішує сам... Життя лише одне. Іншого - НЕ БУДЕ. Хоч, якщо Вам це неприємно, Ви можете вірити в що Вам заманеться.
   Але, не залежно від Вашої позиції, десь життя проїздить, проходить, пробігає, народжується та помирає. Поруч, мимо, не з нами, поки Ви сидите і читаєте ЦЕ.
    Я теж це розумію, поки пишу це. Але не можу стати краще.. Нема сил... Мені потрібен цей наркотик. Тут, на "дні", з бездушною клавіатурою стає легше, психологічно тепло і затишно.
   Буду записувати те, що мені здається мудрістю. Те, в чому переконався сам...