В чому сенс життя

    Чимало хто, особливо в юності задається питанням в чому сенс життя? Насправді питання доволі ідіотське з тих причин, що життя не є вчинок. Тобто життя це не є вибір. Ніхто не вирішує народжуватись чи не народжуватись. Деякі ідіоти звичайно можуть самі припинити своє життя, проте тоді йдеться не про вибір життя чи не життя, а лише про вибір відмови від життя. Тобто відмови від того що тобі дали не питаючи тебе. Відмови від того вибору, який не обирається. Тобто насправді це не є вибір життя.
      Людина як і усі інші живі істоти не вибирає життя. Все живе лише живе, оскільки це не вибір тих, хто живе. Так влаштований світ. І тут не має принципового значення чи це правила Бога чи правила природи чи ще щось. Життя як і нежиття (тобто неживі речі) це данність, яку ми не можемо змінити. Власне кажучи, тому швидше за все, ні в неживому ні серед живого ніколи не постає питання про "сенс" нежиття чи життя. Все просто існує в такому вигляді в якому має існувати на даний час. Чому з'явилось життя і коли воно зникне не нам вирішувати. Але людині дана певна здатність до абстрактного мислення. Це нам подобається і часто ми цим бавимось щоб задавати абсолютно різні питання. Зрозуміло що частина з них є доволі примітивними і безглуздими. А ще більш примітивними і безглуздими зазвичай є наші відповіді на ці питання. До таких "слизьких" питань відноситься питання про сенс життя.

    Зазвичай, як я вже казав, люблять ним перейматись підлітки. Часто їм здається що люди це якісь істоти, які в плані життя чимось відрізняються від інших живих істот. Тобто підлітки вважають, що життя людини важить більше ніж життя глиста. Що значить "важить" вони точно не знають, але їм чомусь здається що життя глиста "не цікаве" і "порожнє" на відміну від життя людини і що життя людини якесь "святе" та окрилене неземним сенсом, на відміну від життя глиста. Саме тому вони впадають в ідіотські пошуки "високого" сенсу лише суто людського життя, а ще точніше свого власного (бо зазвичай підлітки скажено егоцентричні).

    Реальність звичайно не має нічого спільного з людськими емоціями та уявою. Принаймні в абсолютній переважній більшості випадків. Реальність полягає не лише в тому, що не ми створили матерію неживу і живу і воно просто існує незалежно від нашої волі. А й в тому, що живе від неживого  відрізняє лише одне - здатність до репродукції. Живе на відміну від неживого може "мати дітей". Це і є головна ознака живого. Саме це і є якщо можна так сказати "сенсом" життя. Тобто сенс неживого це є саме неживе, сенс живого це і є живе. Грубо кажучи ці сенси в нашому уявленні фактично не існують, оскільки нам здається, що це не сенс живому бути живим а неживому неживим. Хоча поза всяким сумнівом те, що створило всю матерію, час, простір, і життя зробило це з певним наміром.
     Але тут слід чітко розуміти що не з нашими курячими мізками прагнути зрозуміти ці наміри і пробувати запихнути їх в значення "сенс". Для того хто створив усе людська логіка, порядок - причина-наслідок можуть не мати або жодного значення, або мати абсолютно не людське значення. Для того хто створив усе нема законів фізики, хімії, часу, еволюції чи ще якихось суто наших понять. Тобто всі ці поняття, це поняття нашого світу. Всі ці правила існують в нашому, створеному кимось світі. Але чи існують також  ці самі поняття для того хто створив цей світ і ці поняття. Я дуже сумніваюсь. В будь-якому випадку ми цього ніяк не можемо знати. Тому шукати "сенс" матерії, живій чи неживій ми ніяк не можемо бо ми самі в цій, створеній кимось системі координат. Ми лише можемо казати про користь і спосіб використання людьми живої чи неживої матерії. Це все що ми можемо.

    Нема ніякого "сенсу" в світі, в матерії, в житті. Сенсу в людському розумінні за людською логікою в її просторово-часовому вимірі.

    Те, що ми називаємо "сенс" життя і є саме життя. Тобто "природа", "властивість", "головна ознака" життя це і є саме життя, тобто здатність до репродукції. І в цьому плані ніякої відмінності у життя глиста та людини не існує. Жодне життя не є "вищим" чи "нижчим", з "сенсом" чи "без сенсу", з "низьким сенсом" чи "високим сенсом". Життя або є або нема. І якщо окремий живий організм мав потомство, забезпечив можливості виживання потомству, для відповідної репродукції цього потомства надалі, то в цьому значенні умовно можна сказати, що життя окремої живої істоти мало "сенс". При цьому навіть якщо істота жива не мала потомства але допомогла іншим живим в їх існуванні і їх репродукції то в цьому випадку також її життя не набуває "сенсу". Сенс є лише в житті, тобто в репродукції. І тут нема місця моралі, чи якимось "високим" ідеям. Такий закон, порядок усього живого. Не нами придуманий. Придумують лише люди собі "високі" цілі, сенси і мрії про те, що їх життя "для чогось звище" важить більше ніж життя глиста. Це лише людські теорії, які ми собі придумуємо і цим тішимось на відміну від глиста, який живе точно таким самим життям як ми. Хоч ми і вважаємо що його життя "нецікаве" та варте значно менше ніж наше бо він не читав Біблії, або не "кохав".

     Нема сенсу в житті крім репродукції, тобто самого життя. Все інше - фантазії лише одного з виду живих - людини.

Плани не мають сенсів та результатів, в нашому розумінні

Те, що зрозумів під 40 років. Всі плани людини і її зусилля це все не має значення. Тобто це все безглуздо, все марно. Я маю на увазі. Щоб людина не робила це не має ніякого значення. Навіть не зовсім так.... Як би вам пояснити... Тобто людина нічим не керує. Тобто всі людські плани і зусилля, результати - це ілюзія, якою лише сама людина себе певний час тішить. Насправді ми нічого не вирішуємо, жодних цілей не досягаємо і в жодному плані не можемо оцінити досягли ми чогось чи втратили. Всі наші оцінки - брехня самому собі. Не більше. Все вирішує Бог, або інша якась сила, інші якісь логіки, закони... Спробую ще детальніше пояснити... Тобто людина може хотіти чогось, прагнути, наприклад в карєрі. А через 20 років зрозуміти що це все фігня і насправді цінне вона пропустила. Людина може прагнути мати багато дітей, але всі вони можуть загинути одразу в катастрофі. Людина може робити багато чого для свого здоровя але в один момент навіть молода може впасти мертва від тромбу чи згаснути від раку чи ще щось... Можна щось робити і думати що ти робиш щось гарно, для когось... Але насправді згодом виявиться що ти робив зло, чистісіньке і людина від твоїх дій лише постраждала.... Один може прагнути, прагнути і не досягнути, інший може і пальцем не поворухнути і мати. При цьому перший може подумати що йому не пощастило, а другий - що йому пощастило, Але як може виявитись все навпаки. 

Тобто життя це такий калейдоскоп де від людини АБСОЛЮТНО нічого не залежить. Всі наші дії і наслідки, те як ми їх оцінюємо - це правильно а це неправильно, так я отримаю вигоду а так ні - ілюзія. Все в житті зовсім відбувається не за нашою логікою, планами і діями.

Якщо спробувати ще більш дохідливо пояснити... Це нагадує равликів після дощу. Вони всі кудись повзуть. і кожен думає що він робить вірно, або не вірно. Але в підсумку хтось виповзає на дорогу і його затоптують. Але РАВЛИКИ ніяк не можуть оцінити і здогадатись де їх затопчуть а де ні. Це абсолютно не в їх полі зору бачення. Все що вони можуть - повзти або не повзти. Хоча й це нічого за великим рахунком для них не вирішує. Успіх (їжа, тривале життя, здоровя) приходить не від їх бажання чи зусиль.

Дехто щоправда дебільно жене від себе такі висновки бо йому здається що тоді все втрачає сенс. І саме життя. Насправді це дебільна логіка. Равлики рухаються не задумуючись над сенсом і не ставлячи мету. Точніше, нам треба жити просто щось роблячи, плануючи, працюючи, кохаючи, але без сподівання на те, що те що ми робимо це вірно чи правильно. Просто треба повзти як равлики, бо це ЖИТТЯ, інакше не вийде. Але при цьому, десь механічному русі, неприпустимо оцінювати його. Інакше буде обман самого себе. Просто тупо треба радіти кожній секунді і тим умовам які є в цю секунду. Тобто тебе "не задавили" зараз і радієш. А не тому, що ти кудись доповзеш і отримаєш "результат". Тобто НЕ МОЖНА ЖИТИ ЗАРАДИ РЕЗУЛЬТАТУ в майбутньому. Не буде ніяких результатів, а якщо і будуть то не завдяки вашим зусиллям. І не факт що вони будуть гарні, навіть якщо спочатку так здасться і навпаки. Одним словом можна жити лише ЗАРАЗ, заради зараз. Тобто коли йдете в магазин за хлібом. Це не факт що ви дійдете і не факт що ви купите хліб. А якщо ви купите хліб не факт, що це гарно для вас, навіть якщо вам так і здається. 

Тобто слід радіти самим секундам і миттєвостям коли ви йдете за хлібом а не процесу як шляху досягнення чогось. Ще раз повторю людина нічого не планує і нічого не досягає. Якщо щось вийшло так як вона планувала, то точно не через її зусилля.

Саме цікаво що я пишучи це, не намагаюсь нікого переконати. Тобто мені глибоко начхати зрозуміє хтось те про що я говорю чи ні. Я навіть не впевнений що в мене вдалось пояснити цю тонку межу між потребою жити і неможливістю власної оцінки та планування життя. Наприклад, ми насправді маємо планувати, але маємо і розуміти що наш план це як папірець, не більше. В реальності життя може підтерти ним попу а може зробити літачок а може спалити... Тобто не ми розпоряджаємось нашими планами. Ми просто як сліпі ягнята, як равлики після дощу...  Не буде ПОТІМ. Є лише ЗАРАЗ. 

Скільки написав а зрештою зрозумів що напевно не зміг пояснити. Це напевно можна лише відчути... Шкода.

Те, що я зрозумів при вихованні дітей.

Буду поповнювати цю сторінку з моїх спостережень та того до чого я дійшов виховуючи 3 дітей.

Звичайно хваліть... Ніколи просто так. Любити ви маєте БЕЗ умови. А от хвалити - лише за УМОВИ. Але якщо хоч мінімальна така умова є - похваліть щедро!

Ніколи не слід порівнювати власну дитину з іншими при дитині: "А от Вася..."

З іграшками все дуже просто - хто перший взяв іграшку той і грається. Іншому в сімї заборонено відбирати силою. Може лише попросити.

Дитину треба пробачати. Навіть якщо дитина винна треба максимально показувати що ти налаштований на її пробачення, що ти співчуваєш їй і можеш не за кожний поганий вчинок  покарати мімікою, словом чи дією. Дитина завжди буде помилятись, але ми не маємо права бути роботами поруч з нею і карати завжди коли дитина на це заслужила. Так, дитина заслужила, але давати їй те, на що вона заслужила слід далеко не завжди. Дитина має відчувати що ви не життя, не бог і не вселенська справедливість, а Батько чи Мати, які її люблять. Хоча і ослу ясно що це не має переростати у вседозволеність і коли дитина вам на голову сідає а ви все усміхаєтесь. Ні, ви з дитиною НЕ ДРУЗІ і не КОХАНЦІ, ви - батьки, вона - дитина. Ви - виховуєте, вона - слухається. Відносини можуть бути лише такі. Інша справа що ви при цьому її ще й любите і ця любов проявляється багатьма способами в тому числі тому, який я описав вище.