Вибачення перед дитиною

   Я вважаю, що обов'язково слід вибачатись перед дитиною., якщо вам здається що ви помилились. Таким чином ви спускаєтесь в реальність з небес богів до звичайної людини, яка може помилятись і вибачається. Так дитина буде любити і шанувати вас за те ким ви є і що робите для неї, а не підкорятись богу, тримаючи свої справжні почуття і думки про вас при собі. більше того слід заохочувати дитину до аналізу ситуації і щоб вона могла сказати що ваше покарання несправедливе і обгрунтувала чому. 

   Тобто найважливішим критерієм тут має бути справедливість, чесність. І якщо ви порушили цей принцип то маєте як мінімум вибачитись перед дитиною. Вважаю що так її повага і віра в те, що ви її поважаєте лише зросте. Не кажучи вже про довіру і вміння аналізувати вчинки людей. 

   Отака коротка фігня малята. Може це звучить не переконливо але моя мета не переконувати а ділитись власними здобутками. І чи візьмете ви їх чи ні - мені все одно. Головне щоб я зробив все що від мене залежить.

Смартфон та родичі (перші враження та висновки)

    У 2018 році вирішив купити смартфон. Довго не хотів, та й зараз доводиться терпіти купу незручностей порівняно з моїм колишнім трьохдюймовим, зручним сенсорним самсунгом 12 річної давнини, який треба було заряджати лише раз на тиждень. Пятидюймовий смартфон - доволі незручна річ, хоч дає деякі неоднозначні можливості і окремі однозначні переваги. Але суть не в цьому. 

    Завжди дратувало, коли в компанії, люди замість того, щоб проводити час в компанії, як воно і є в реалі, втуплювались в телефони. І тут раптом сам, спочатку, захопився знайомством з цим пристроєм. І от що зрозумів і помітив. Два моменти. 

  Перший момент. В жодному випадку не можна щоб родич розмовляв з вами, а ви продовжували пялитись в смартфон. Навіть при тому, якщо ви, не дивлячись на родича, здатні йому щось відповідати. Це ганебна бридота. Це не просто неповага, це як кажуть кацапи "гадость". Родичі (наші діти, чоловіки, подружжя чи батьки) мають чітко бачити і відчувати, що вони - "номер один", вони не просто "номер один", а вони - ПОЗА КОНКУРЕНЦІЄЮ. Тобто - вони ті, хто вам не байдужий. Це альфа і омега спілкування і поєднання родичів і смартфону, компьютеру, планшету. Тобто, якщо хтось з них до вас підходить і хоче чимось з вами поділитись чи отримати від вас. Не так важливо що. Це може бути і інформація і "душевне тепло" у вигляді словесної ласки чи тактильного контакту. Але саме головне, щоб ви миттєво відірвались від смартфону повністю і душею і тілом і розумом і надали партнеру, дитині чи батькам ту увагу, на яку вони розраховують вступаючи з вами в комунікацію. 

    Будь-які відмовки з цього правила це обдурювання когось (зазвичай себе, себе обдурити найлегше), але не реальність. Реальність така, що коли ми вступаємо в контакт з іншими людьми нам неприємно коли від нас відвертаються, коли не дивляться в очі, говорять не тим тоном, який ми очікуємо. Взагалі людське живе спілкування - дуже складна процедура, в якій ми реагуємо і передаємо інформацію дуже складним способом. Це і самі слова і міміка, і рухи тіла, і проміжки між словами, і тембр голосу, і відстань до того хто говорить і ще купа різних обставин, між іншим яких позбавлені різні компьютерні месенжери, які передають лише слова, що мабуть є найменшою частиною спілкування, бо вам будь-хто (особливо політики, психологи, педагоги і жінки) скаже, що більш важливо як ми кажемо, а не що. 

   Отже правило номер один. Коли родич чи взагалі небайдужа нам людина (в ідеалі - взагалі будь-яка людина) з нами спілкується, ми маємо миттєво відриватися від планшету, компьютеру, смартфону. І це не проблеми іншої людини типу: "Ну вона ж бачить що я чатюсь в месенджері - хай чекає коли я звільнюсь". Це як я вже казав - "гадость", яка відображає проблеми вашої душі або розуму. Це звичайно не стосується вербального спілкування, тобто коли ви розмовляєте по телефону. Тоді, звичайно, і людина яка потребує такого ж вербального спілкування сама не стане перебивати і зачекає. Але коли це компьютер чи смартфон, то знову ж таки скажу: Родичі - ПОЗА конкуренцією. Наші родичі, люди які нам не байдужі - це "номер один".

    Другий момент. Слід пам'ятати, що родичам слід ПРИДІЛЯТИ увагу. Тобто не просто жити і коли буде тоді буде, а дійсно слідкувати за тим, щоб робота, справи і СМАРТФОН (компьютер) не забирали весь вільний час. Тобто частину такого часу треба в будь-якому випадку приділяти персонально спілкуванню з родичами. Це передумова здорового клімату між людьми і не тільки. Бо ясне діло, що гаджети та й взагалі проблеми можуть легко забрати сотню ваших життів. Але питання не в тому, що можуть гаджети чи проблеми, а в тому, що ви дозволяєте їм забирати. Тому це повністю у вашій владі приділяти родичам увагу і персональний час для них. І вина, якщо ви цього не робите, лише на вас, а не на зовнішніх "обставинах".

Дитина і Святий Миколай: брехати чи ні?

        Моя дружина була за брехню. Її аргумент був такий: в нашому житті замало казки і забагато реальності, тому поки вони ще вірять, хай вірять у щось казкове. Не можу сказати, що це поганий аргумент, але тут є два недоліки. Перший недолік - не цілком адекватне сприйняття реальності. Тобто чарівна сила, що стоїть вище батьків, бачить дитину завжди і не є Богом чи є поруч з Богом... коротше кажучи деякі звязки в цьому світі для дитини стають не такими як вони є. Наче недолік і не сильно критичний, але факт є фактом, я переконаний, що після того, коли дитина зрозуміє що "надсили", "надістоти" не існує вона психологічно відчує себе менш захищеною і більш самотньою ніж раніше. Тобто це буде певний стрес, до якої дитині слід буде адаптуватись. А самі розумієте, що чим старша дитина тим складніше адаптуватись до навколишнього середовища. Другий недолік - ця брехня кінцева. Тобто дитина обов'язково зрозуміє що їй брехали. Рано чи пізно. Тобто цю брехню неможливо сховати. Батьки будуть брехунами рано чи пізно. Це неминуче. А це теж, я впевнений, стрес ще той. І адаптуватись до нього теж буде треба. 

        Одним словом я особисто не бачив тих істотних переваг, які дає Святий Миколай перед тим знанням, що його нема. Єдиний випадок, та й то вельми сумнівний, якщо дитина перебуває в такому несприятливому середовищі в сім'ї, що їй просто психологічно необхідно вірити в якусь силу, що є поза батьками, яка якщо не захистить від них, то принаймні подарує ласку, якої бракує в реалі. Оскільки в нашій сім'ї такої нездорової атмосфери, яка б для дитини потребувала чарівника, нема, то психологічні переваги Святого Миколая програли перед його недоліками. 

     Тому ми вирішили сказати дітям правду. Одному - 7, іншій - 5 років. Молодша сприйняла це спокійно і не парилась. А от старший засмутився і зазначив, що для нього в певній мірі втратило значення саме свято День Святого Миколая. Звичайно, я по своєму був радий, бо не дуже люблю свята в тому значенні, яке надають їм люди - певний обов'язок радості, який наступає хронологічно в певний час. Насправді, звичайно, за великим рахунком як я часто пояснюю і дітям - кожен наш день життя це свято, тобто, це причина радіти. Хоча це психологічно часто не дуже сприймається, але лишається життєвим фактом. Звичайно, часто протягом року в нас є або більше підстав радіти або менше, але це точно не прив'язується хронологічно до календаря. Так чи інакше цього разу я не став цього пояснювати, оскільки була більша проблема - дитина по суті відштовхнулась від Святого Миколая одночасно як всього явища. А це явище включає в себе не лише дитячого психологічного благодійника, а й культурне "доросле" явище, яке в певній мірі сприяє як певній культурній ідентифікації українців так і певним іншим позитивним психологічним явищам (бажання комусь подарувати тепло, звернути увагу на потреби дітей тощо). Тому я пояснив дитині, правду. Що насправді віра в Святого Миколая це елемент культури. Тобто, що дорослі люди навмисно для свого задоволення вигадують неіснуючі персонажі. Це забавляє. Той самий Гаррі Поттер написаний дорослою жінкою і захопив багатьох дорослих. Вся фантастика у книжках та фільмах це брехня, якою дорослі тішать себе. І це нормально. Вони знають, що це брехня але вигадують, або наряджаються на маскараді, грають в театрі. Тобто це все елементи культури, розваги дорослих і дітей. І знання про те, що це несправжнє не шкодить самій розвазі.  

        Після цього пояснення він відтаяв і погодився що це прийнятна формула для Святого Миколая.

         Такий мій досвід примирення дітей з неіснуючими персонажами.