Декілька днів тому син запитав
чому помста це погано.
Не знаю хто йому таке сказав. Я
не схильний до "загальноприйнятих" відповідей без власної обробки
логікою.
Отже, я почав міркувати чи дійсно
помста це погано.
Насамперед, стикнувся з тим, в
чому відмінність помсти і покарання.
Виявилось лише в основній меті.
Помста має за основну мету
полегшення моральних страждань інших людей, не самого злочинця. Ці моральні
страждання можуть бути викликані або почуттям "справедливості"
(переважно для сторонніх), або почуттям болю від власної втрати (родичі жертви,
або сама жертва).
Як побічна другорядна мета помсти
- залякування інших потенційних злочинців (усіх людей).
Вона другорядна, оскільки за
помсти тим, хто мститься не так важливо побачать інші помсту чи ні. Тут
важливо, самому тому, хто мститься, помститись, зробити психологічно легше
собі.
Покарання, навпаки, абсолютно не
цікавиться почуттями жертви чи його родичів чи "справедливості".
Покарання цікавиться лише виключно злочинцем наявним чи потенційними.
Основні дві мети покарання -
перевиховання злочинця та залякування потенційних злочинців на майбутнє.
Суто формально більш головна мета
- перевиховання. Вона усіма батьками і державами подається як основна і базова.
Проте, насправді, це ілюзія.
Жодні держави не мають жодних сил та можливостей займатись перевихованням
злочинців. Тобто ніхто не буде співвідносити покарання та психологію кожного злочинця.
Наскільки і яке йому потрібне покарання щоб досягнути мети саме його перевиховання.
І чи взагалі це покарання для цієї мети потрібне.
Так само і батьки, незважаючи на
видимо більші можливості для обдумування психологічного зв’язку для своїх дітей
між покаранням та "перевихованням", не заморачуються цим. В
абсолютній більшості. Дуже рідко коли батьків цікавлять власні діти як люди, настільки
щоб "напружуватись". Неймовірно рідко.
Тому абсолютно весь сенс для
держави та переважний сенс для батьків покарання має лише в якості зовнішнього
залякування перед майбутнім, бажаним всередині, злочином. А не внутрішнє
перевиховання з ліквідацією самого бажання вчинити злочин.
Залякування потрібне не для
злочинця чи дитини. Залякування потрібне системі співжиття в соціумі (суспільстві
чи сімї). Щоб ми не повбивали один одного і мали позитивний баланс передачі
знань, досвіду майбутнім поколінням, потрібне "позитивне" співжиття в
соціумі. А для цього люди мають жити в страху перед системою покарання.
В ідеалі, звичайно, їх усіх треба
перевиховати на порядних. Але ще раз повторю ні батьки, ні тим паче держава цим
не заморачуються. Надто складно. До кожного треба індивідуальний підхід і
специфічні в ресурсах і часі методи.
Тому ростуть діти в страху перед
покаранням з боку батьків, а потім перед державою. А всередині ми так і
лишаємось падлюками-злочинцями, потенційними вбивцями через ревність чи гроші,
хабарниками, продажними дешевками і так далі.
Тому злочинність буде існувати
завжди. Бо злочинці - ми самі, майже кожен з нас. Ті хто пішов відкрито проти
системи і піймався - лише маленька вершинка айсбергу.
Покарання як засіб залякування
заради збереження системи, яка зветься суспільство. Чи це гарна мета покарання?
Як на мене так. Однозначно. Сам метод досягнення мети - покарання. Не
бездоганний. Оскільки "лікує" лише симптом, але не внутрішні причини.
Але в певній мірі, можливо, поки тимчасово він допомагає людству виживати. Хоч,
можливо, це нам здається і насправді ми еволюціонуємо лише технічно, а через
те, що ми лишаємось злочинцями всередині ми всі (людство) закінчимо погано.
А помста? Чи погана її мета -
психологічна допомога жертві, або родичам. Ні мета не погана. Однозначно.
Засіб. Засіб теж, можливо, не бездоганний. Оскільки в реальності нанесена шкода
від помсти злочинцю не нейтралізується і стан речей не відновиться (наприклад
чиєсь життя чи здоров’я). Але в певній психологічній мірі все ж вона допомагає.
Однозначно.
Чому ж ми вважаємо часто, що
помста це погано. Тому, що помста руйнує своїм неконтрольованим втручанням державну
систему (як найкращу для життя суспільства). Держава має самостійну систему
самозахисту суспільства через залякування - поліцію, суди, в'язниці, закони.
Помста - переводить залякування у певну позасистемну сферу, негарантовану. А
отже тут "можливі варіанти". Покарання і залякування не стають
настільки незворотніми. Тому державна система стає слабкою.
В принципі такий метод як помста
потрібний там де держава слабка. У ранніх державах, ймовірно десь в азійських
пустелях чи Африці. Тут державна система така слабка що не працює. І помста
лишається єдиним фактором залякування, а отже - стримування потенційних
злочинців.
В "сильних" державах,
приватна помста буде підривати системну монополію на залякування. Тому, помста
шкідлива і "погана" з точки зору держави.
А те, що помста навряд чи
перевиховає внутрішньо злочинця, так це ще не факт. Може й перевиховає.
Принаймні це так само невідомо як і те, чи внутрішньо перевиховає злочинця
державна система покарання.
Тому, чи помста це погано?
Для того хто мститься - однозначно ні. В більшості випадків
вона корисна для психіки.
Рідкісні унікуми зможуть грати в шахи
з вбивцею своїх дітей (чи купляти в нього хліб, продавати йому чоботи), якщо
він уник покарання державою (або через слабкість, або взагалі через її
відсутність). При цьому "геніально" і глибоко психологічно
усвідомлено розуміючи лише те, що помста не поверне дітей. Ні, дуже мало таких
продвинутих. Переважно ми - тварини, дикуни з реакціями, яким мільйони, а не
тисячі років.
Тому для більшості біль (навіть
суто фізична) винуватця нашої болі - приносить певне полегшення.
Інша справа, що в потужних державах
роль психологічної допомоги, яку виконує особиста помста перебирає на себе
покарання державою. Нам легше коли злочинець покараний або нами або державою.
Ми так би мовити делегуємо державному апарату залякування та покарання право
свого психологічного лікування. Хоча ймовірно часто вважаємо, що державна
система надто «м’яко» покарала. Не так як потребує наше психологічне нутро. Ну…
тут вже треба терпіти.
Для держави з поліцією, судами, законами, тюрмами помста однозначне зло,
оскільки підриває монополію, а отже і віру в систему.
Для злочинця - в принципі все одно. «Для гарних злочинців» і
помста і покарання державою як випадково може привести до
"перевиховання" так і не привести (в більшості випадків). Для
«поганих злочинців» і той і той метод може бути "болючим" чи
"милосердним". Для них головне – не попастись. Одним словом тут не
вгадаєш.
Для соціуму як системи співжиття помста не погана, а є обов’язковим
методом, тоді коли ще нема держави, або вона неймовірно слабка. Наприклад, в
тій же Київській Русі, на початку державний апарат був ще такий слабкий, що певний
час зберігалась кровна помста. І це було однозначно добре для суспільства.
Пізніше, коли держава зміцніла, вона монополізувала право на залякування.
Отже, чи помста це погано?
Зважаючи для кого і в якому суспільстві.
В мірках сімї роль держави з
законами та тюрмами для дітей виконують батьки. Помста брата чи сестри не
вітається з тих самих причин, що описані вище. Кепсько, коли мама і батько
уособлюють різні системи покарання та залякування. Це дає можливість «народу»
сталкувати ці системи і намагатись максимально зіграти на протиріччях, щоб
уникнути чи пом’якшити своє покарання. Та й в «перевихованні» помста з боку
брата чи сестри сумнівна. В якості психологічної допомоги для брата чи сестри –
таж сама аналогія з державою.
