Нещодавно в мене виникла цікава ситуація. В одної "не найкращої" людини було день народження. В фейсбук ми з цією людиною "друзі" і фейсбук повідомив про день народження, запропонувавши привітати. І ще... мені по роду служби ймовірно ще доведеться мати справу з цією людиною. Ось такий був розклад. Перший варіант був не вітати. Дійсно найпростіший варіант. Нічого не робити. Але мені чомусь.. Є ще один елемент про який я не сказав... Справа в тому, що я в якийсь частині.. відходжу від думки про "гарних" та "поганих" людей. Точніше.... Коли я бачу так би мовити "погану" людину до мене в якійсь мірі приходить думка, що дитиною він не був "поганим", він був дитиною. Тобто я маю на увазі, нема людей які одразу прийшли з пекла. В кожному з нас є добро. І, можливо, в однаковій мірі. Те, що потім, поки ми росли, ті чи інші сторони нашого характеру зросли чи зменшились, це вже інший процес і інші причини. Але добро було в кожному.
Це пункт номер один і пункт номер два, це те, що, я думаю, в кожному добро лишилось. Так, можливо, воно занедбане, можливо воно викривлене, але не думаю, що добро можна знищити в собі. Зрештою, так само як і зло. Певним "самотренінгом" можна лише притлумити ті чи інші думки і почуття, але ми назавжди лишимось людиною з УСІМ букетом почуттів (як в священику так і в серійному вбивці). Тобто, припускаю, що навіть у найбільших покидьків є речі, які викликають в їх душі радість, скорботу, співчуття, жаль, прагнення допомогти тощо. Чи це буде людина, рідна мати, чи квітка, тварина, дитина це не так важливо... Які це будуть обставини, що дадуть цьому проявитись я не знаю... Але сам факт, що добрі почуття властиві і найбільшим негідникам, які чинять переважно "зло" людям це поки для мене нова істина. Доволі сумнівна і суперечлива, але... Не знаю чому так... Якось це по священицькому... як у Христа проповідь.. Хоч я далеко не священик, не кажучи вже про Христа... Але, одним словом, коли я чую як одна людина "очерняє" іншу людину мені це неприємно. Тобто навіть, якщо начебто очернення справедливе, але мені не хочеться щоб люди концентрувались на цьому, щоб люди смакували цю "чорноту" іншої людини. Бо в їх словах часто дійсно виходить так, що в тої людини нема нічого гарного і доброго, за що її можна любити. А це не може бути правдою.. за моїм новим внутрішнім відчуттям.
Тому, коли в однієї людини з виразно поганими деякими рисами було день народження, я уявив і практично на сто відсотків був певен, що їй буде приємно, її душа буде радіти вітанням з днем народження. І я був правий. І мені захотілось дати її душі трохи більше тепла і радості. Це не є сварка, не є презирство, не є суперечка чи звинувачення. Це крихта тепла і добра. Невже вона зашкодить їй чи мені? Це теж питання яке задалось перед привітанням. І я не зміг знайти причину чому добро для душі зробить шкоду самій душі тої людини. А якщо я, ми всі, можемо хоч на крихту поліпшити душі інших, зробити їх більш залежними від добра, зробити їх більш теплими... я не бачу причин чому цього не робити.
Дійсно є маса ситуацій коли та людина, особисто нам неприємна, чи можна сказати, яку ми "ненавидимо". Але чи дійсно воно так... Не думаю. Думаю наші особисті почуття, не дадуть нам проявити добро. Тобто наше почуття болю, бажання помсти... Якби та людина вчинила зло не з нами, нам би не було так боляче і ми б це сприймали інакше. А якби ми побачили іншу сторону медалі то може і саме "зло" нам видалось би не таким однозначним, точніше "злий" вчинок ймовірно вже не так однозначно свідчив би про "злу" душу того, хто вчинив "зло". Не знаю чи зрозуміло я кажу... Але мені іноді здається, що я починаю розуміти тих, хто пробачав власних вбивць... Отаке жахливе кіно малята.
Звичайно, можна припустити, що це все теорія для мене і в реальності я просто був би мстивою і жорстокою тварюкою, але поки думки і почуття в мене такі.
Так от мені захотілось привітати цю людину. І я привітав її з днем народження. Щиро і добро. Людина подякувала мені. Не знаю, що це значило для неї. Але впевнений в двох речах. Перше - мені не стало погано після мого вчинку. Друге - не вірю, що моє добре привітання ніяк не допомогло, хоч на міліграмну крихту розвинути добро в душі того, кого привітав. Отак.
А взагалі жахливо якщо я наприкінці життя прийду до яоїсь божественної суті, буду мислити як христос... Для мене це зараз видається абсолютно шкідливим в цьому світі, безглуздим і ... неможливим.. Мене це лякає. Але в той чи інший час я бачу як з часом... щось є там.. щось в цьому є... понад нашими тваринними реакціями та "емоціями" амеби. Як і взагалі поняття "добра" і "зла"... Наскільки це відносні поняття... Але це вже інша тема і історія...
Немає коментарів:
Дописати коментар