9 травня - НЕ свято!

Знову скажу банальну і очевидну думку, хоч, нажаль, для багатьох це виявиться недосяжною мудрістю. 9 травня в Україні - свято лише для ворогів України або ідіотів.

 В цьому плані приємно, що за соціологічними опитуваннями серед молоді найменший відсоток тих хто вважає цей день святом. Це дає надію.

 Зрозуміло, що у ІІ-й світовій війні ми, тобто УКРАЇНЦІ, виступали в ролі віслюка, який дивився як два леви деруться за право його з’їсти. Зрештою один вбив іншого і з’їв нас. І багато з нас померло як УКРАЇНЦІ. Як істоти вони залишились, бо будь-якому окупанту потрібні раби, але як окремий народ, носії окремишньої культури - УКРАЇНЦІ вони померли.

Українське в них лише на рівні далекого етнографічного спогаду про дідів, які розмовляли українською, носили вишиванку, жили українськими народними традиціями та любили читати Шевченка.

 Тепер «мертві» українці розмовляють москальською і не бачать в цьому нічого поганого, як і в тому, щоб слухати і співати москальські пісні, або в тому щоб їх діти дивились "Маша і мєдвєдь" і взагалі в тому, щоб бути частиною "русского мира" - мира в якому люди розмовляють, читають, пишуть москальською мовою, творять москальську культуру. Ці "нові москалі" вважають що вони "українці" за національністю тому, що вони громадяни України і тому, що вони хочуть будувати європейську, демократичну МОСКАЛЬСЬКУ державу під назвою Україна, а не приєднуватись до Росії.  

 Тому не дивно, що опитування показують, що для таких «українців» Півдня та Сходу України москалі в Росії, які говорять москальською та шанують Червону Армію ментально ближче ніж свої, українці Західної України, які розмовляють українською мовою та шанують армію УНР, ЗУНР та УПА.

Для нормальних українців зрозуміло, що Червона Армія несла для них як нації завжди лише смерть, тобто - москальську мову і москальську культуру, москальське право, економічну та політичну думку, соціальні зв’язки та традиції.

 І це нормально. Бо Червона армія ніколи не була УКРАЇНСЬКОЮ армією, як і вермахт. Хоча в обох арміях служили українці. Проте ви ніколи не почуєте пісні українською мовою ні про славу вермахту ні про славу Червоної армії, так само як і пісні білоруською, грузинською, литовською, польською чи будь-якою іншою мовою. Пісні Червоної Армії - ВИКЛЮЧНО москальською мовою. Як і накази в Червоній Армії віддавались виключно москальською мовою. Бо служила Червона армія виключно москальській культурі, москальській мові і москальському народу. І навпаки - всі пісні армії УНР чи УПА - виключно українською мовою, бо служили ці армії виключно українській культурі, мові, прапору, державності.

 Звичайно, якби переміг Третій рейх і проіснував так само довго як СРСР, і "переплавив" усіх як СРСР у 30-ті роки, а потім - розвалився... То тоді зараз в Україні стояли б пам’ятники Гітлеру, а більшість українців би говорили німецькою, співали німецькі пісні про перемогу героїчного вермахту у Великій Вітчизняній війні, в якій Третій рейх переміг кривавий комуністичний СРСР, який ламав хребет українцям голодоморами, розстрілами та каторгами. А так...

 Трапилось навпаки. Тепер в наших містах стоять пам'ятники Червоній армії.

 Проблема в тому, що крім того, що переможці вбили нас, як українців, і ми перестали розмовляти НАШОЮ мовою, жити українськими традицями та читати Шевченка на відміну від наших предків, ми стали нащадками колаборантів. Тобто тих, хто служив ЧУЖИМ, окупантам, які вбивали тих хто хотів лишитись українцем. Наші предки допомогли москалям вбивати нас, вбивати себе. Наші предки не лише допомогли москалям задавити НАШУ, тобто українську армію - Армію УНР та УПА, а й самі стали намагатись говорити ЧУЖОЮ мовою. Більше того, вони, нас, своїх дітей, привчали коритися окупаційній ЧУЖІЙ мові і культурі. Вони не противилися тому, щоб їх діти забули українську мову, забули рідну мову їх батьків.

 І от тепер - ми – невідомо хто, кого полишили наші господарі – МОСКАЛІ (росіяни це всі хто живе в Росії, в українській мові нема терміну «русские» лише «москалі»). Ми тяжко сприймаємо НАШУ власну мову, бо вона стала нам чужою. УКРАЇНСЬКА армія, яка розмовляла виключно українською мовою, співала «Ще не вмерла Україна», та ходила під жовто-блакитним прапором стала нам чужою.

 Бо ми - нащадки тих, які вбивали тих, хто воював з тризубом на кокарді і співав «Ще не вмерла Україна». Наші предки - співали пісні москальською мовою і служили в чужій армії чужого народу і на кокардах в них були зірки і в бій проти УКРАЇНЦІВ вони йшли під червоними прапорами і палили захоплені жовто-блакитні прапори і топтали зірвані тризуби. Внаслідок «перемоги» у ІІ-й світовій інші народи заплатили лише життям якоїсь частини, але зберегли себе – народ, тобто – мову (москальську, німецьку, французьку, японську і навіть циганську). А євреї, навіть відродили свою мову. Ми перестали існувати як народ - втратили мову, національні символи, державність, взагалі всю культуру, яка робила нас УКРАЇНЦЯМИ.

 Ми - діти колаборантів, зрадників свого народу, своєї мови і культури. А чи легко визнати зрадником свого діда, батька? Психологічно – дуже важко. Це травма. А ми так хочемо задоволень та позитивних емоцій.

 То хіба дивно, що для таких дітей таких предків 9 травня - свято?

 Питання в тому, що для УКРАЇНЦІВ, які якимось дивом вижили в цій м’ясорубці часу та історії це не може бути свято.

 Але скільки людей в Україні - УКРАЇНЦІВ? Скільки людей в Україні розуміють, що найцінніше, що передавали нам століттями (незважаючи на різних ЧУЖИХ предки - це українську культуру та мову. Це єдине що є у нас неповторне та унікальне на планеті, що не можна створити штучно.

 Скільки таких? Я думаю не більше 25%.

 І от тому триває маразм, аналогів якому в світі я не знаю за всю історію людства. Ми живемо в державі за яку воювали петлюрівці та бандерівці. Під нашим державним прапором, гербом та з гімном на вустах вони героїчно вбивали бійців Червоної Армії, які намагались знищити нашу нинішню державу - Україну.

  А тепер в Україні ми шануємо не бандерівців та петлюрівців, а тих, хто вбивав їх та воював під символами чужого народу, співаючи пісні чужого народу і воюючи за чужу державу чужого народу, яка робила все можливе, щоб ні держави України, ні українців, ні української мови з гімном "Ще не вмерла Україна", тризубом та жовто-блакитним прапором ніколи не існувало. Це все одно що зробити в Ізраілі день народження Гітлера державним святом. Маразм.

 Що ж...  Тримайтесь, ті хто не ідіот і не ворог. Тримайтесь УКРАЇНЦІ, побратими. Наші вороги завжди будуть співати пісні неукраїнською мовою про ЇХ перемогу чи про поразку. Саме так всі народи і відрізняють СВОЇХ від ЧУЖИХ. Тримайтесь та єднайтесь! Я з вами!

Заповіді Українця!

 Не мною написані, але мною повністю підтримувані:

Спілкуйся українською мовою. Не погань її "суржиком" та російською лайкою -"матом". Якщо знаєш її не добре - вдосконалюй знання. Якщо не знаєш взагалі - вивчи.

Працюй на користь Україні. Не шкодуй часу і грошей на українську справу.

Спростовуй антиукраїнські вигадки, поширюй інформацію з реальної історії України. Вмій дотепно і переконливо довести свою думку в розмові з суперником.

Пам'ятай, що українець з будь-якого українського терена є передусім українцем, а вже потім наддніпрянцем, подільцем, західняком, галичанином, гуцулом тощо. Переривай будь-яку спробу поділити українців за цією підставою, бо її роблять вороги нашої Соборності. Всі ми - одна нація.

Допомагай брату-українцю в скрутній справі за будь-яких зусиль. Підтримуй, якщо взмозі, національну культуру, мистецтво, видання. Допомагай українцям хворим і калікам.

Обирай друзів і подруг з українців-патріотів. Знайом їх з реальною історією і культурою нашої Батьківщини. Гуртуй навколо себе патріотів України, підвищуй рівень їх свідомості.

Шануй відкрито і урочисто атрибути Української Державності: синьо-жовтий Прапор, Тризуб, Гімн.

Не з ворогами поводься чемно, культурно і ввічливо, гідно українця. Пам'ятай, що ми є нація великих моральних засад. Не зловживай горільчаним і тютюном; не поводься агресивно; не спілкуйся з кримінальниками і злодіями.

Поводься гідно і в чужому краї. Пам'ятай, що по одній людині судять про цілу націю.

За кордонами України не називайся "росіянином" навіть якщо там ніхто не знає про Україну. Не знають - повідом!

Підвищуй рівень своїх знань і умінь. Прагни просвіти і освіти. Пам'ятай, що кришталево чистий, сильний розум - це заклад перемоги над ворогом. Не забруднюй цей розум пияцтвом, наркотиками, пустими задоволеннями та iграшками.

Гартуй свою волю, дух і тіло, щоб при нагоді вміти дати відсіч ворогові не тільки словом, але й кулаком, а буде треба - багнетом та кулею.

Не дозволяй, щоб поруч з тобою зневажались Українська Державність, Український Народ, його святині, символи, мова, культура тощо.

Зневажай тих, українців, хто зрікся української мови, наших звичаїв, нашої культури, ганьбить і насміхається з Української державності, її атрибутів, з українського людства.

Не будь торгашем і філістером. Для нас найвище благо - щастя України, а не радощі шлунку або гроші.

Дій проти ворогів України безстрашно, навіть якщо ти один і навіть якщо загрожує небезпека самому життю. Будь гідний Героїв Крут, Базару, Космача, що віддали своє життя за волю України, за твоє життя і за свою Славу.

СЛАВА ГЕРОЯМ! СЛАВА УКРАЇНІ!

Парадокс психіки?....

    Тривалий час спостерігаю одну цікаву річ... Час дійсно тривалий, проте випадки, про які я хочу розповісти протягом цього часу траплялись не постійно, з великим інтервалом... Принаймні у моєму житті. Тому довелось почекати пристойно часу, щоб накопичити випадки в такій кількості, щоб можна було сказати про певну закономірність.

   Справа в тому, що помітив, якщо молоді люди (18-30 років) палко боряться за Україну, переживають, готові, як-то кажуть, за неї голову покласти, то.... Часто бачу, що бувають такі випадки, коли після певної кількості часу вони згасають, просто надриваються... І.... І на місці згорілої зірки утворюється чорна діра... Я маю на увазі, вони навіть відмовляються розмовляти українською, навіть з тими, хто до них говорить українською. Або теж поширений варіант - прагнуть виїхати з України. 

   Як на мене, це спричинено певним юнацьким максималізмом, або максималізмом характеру, який не проходить з віком. І от коли вони бачать, що результату миттєвого нема. Коли бачать, що вони не переможуть... То ламаються, як сірник.... Вони як воїни. Йдуть у бій, на смерть, на все, але коли війна триває роками і перемоги не видно, вони просто згасають вмить, як тільки внутрішньо зламаються. Вони не можуть так воювати все життя. А інакше воювати теж не вміють. Або все, або нічого.

   В цьому плані, мені здається, для української справи корисніші партизани. Оскільки ясно, що відродити українську мову і культуру швидко ніяк не вийде, і цей процес триватиме певно, років сто, а може й більше. Тому, тут потрібні партизани, які будуть боротися "повільно", усвідомлюючи, що перемоги вони не побачать, але роблять правильну справу, не для себе, а для нащадків і предків.

   А взагалі феномен цікавий.

Цікавий сайт про українську антикварну книгу

Не мудрість, а знання

    Хочу записати про прості речі, в яких, нажаль, багато хто плутається як в трьох соснах. Мова йде про патріотизм, націоналізм, шовінізм. Хто грамотний - може не читати.

   Патріотизм - це любов до держави, вірність державі. Тобто японець, араб, негр можуть бути патріотами України.

   Націоналізм - це любов до своєї нації, вірність нації. Тобто монгол, який живе в Україні, може бути патріотом України, але в той же час може бути монгольським націоналістом, віддавати свою дитину в монгольській дитсадок, читати монгольською мовою книжки та дивитись фільми, організовувати тут, в Україні, монгольську діаспору і так далі. Хоча в той же час він може бути патріотом України і якщо Росія нападе на Україну, він піде захищати Україну. Теоретично таке можливо.
   Інша справа, якщо Україна буде воювати з Монголією. От тут і виникне питання. Що для людини важливіше: поклик крові, любов до своєї нації чи громадянський обов'язок, любов до держави, в якій він живе.
   Історія свідчить, що зазвичай все ж таки поклик крові сильніший. Саме тому, ті ж українські реєстрові козаки, які служили Польщі об'єднувались з повсталими, саме тому до УПА часто переходили червоноармійці, які були українцями за національністю, саме тому СРСР переселяв усіх німців-громадян СРСР під час ІІ-ї світової війни, бо боявся, що вони будуть допомагати своїм по крові. Саме тому і США зігнало під час тої ж війни в резервацію усіх японців-громадян США. Поклик крові - сильнюща річ.
   Ще один доказ наведу такий. Коли турок, що живе в Швеції переїздить до Німеччини, він може залишитись турецьким націоналістом, і в Швеції і в Німеччині творити турецьку діаспору. Тобто він творить діаспору на підставі націоналізму. Проте, він не буде творити діаспору на підставі патріотизму до Швеції, хоч би він і був патріотом Швеції, коли там жив.
    Патріотизм, міняється як рукавички, разом зі зміною держави, а нація - ні. Поступово, звичайно, через змішані шлюби, через декілька поколінь, людина іншої національності звичайно втрачає своє коріння і поступово переходить до табору домінуючої нації, але це не так просто і не так швидко. Національні почуття є природними, це глибинна ідентифікація СВІЙ-ЧУЖИЙ, а тому ці почуття є одними з найсильніших.
    А патріотизм, це почуття до утвореної людьми структури, ця структура має куди слабший вплив, бо по суті є надбудовою, певною політичною, економічною організацією якоїсь нації. Держави можуть мінятись, міняти свій устрій, форму (наприклад Росія лише за 20 століття була в трьох різних формах державного устрою, міняла і розміри території і  економічні формації). А нації, які існують нині, живуть близько тисячоліття (деякі, як індуси чи китайці - декілька тисячолітть) і міняються дуже повільно, поступово століттями.
   Цікаво те, що і все ж існують випадки, коли іноземці ставали, наприклад, українськими націоналістами, причисляли себе до українців, жили українською культурою і життям. Наприклад, знаменитий Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотрінген, який став Василем Вишиваним, або поляк Вячеслав Липинський, від якого відвернулась його власна родина, коли він став українським націоналістом. Хоча по своєму це досить дивно. Важко уявити, що відбувається в душі людини, коли вона відмовляється від своєї нації, причисляє себе до іншої нації і повністю переходить в життя духом тої нації. Гадаю таке відбувається при поєднанні певних обставин, однією з яких є поза всяким сумнівом, життя серед іншого народу.

  Отже націоналізм, це природнє явище. Люди, які його не мають взагалі - загублені, порожні. Бо насправді не існує такого народу як "людина світу", і ніколи не існувало. Такі люди були завжди, але їх сліди історія не зберігає. Нема і не було такої мови "світової", такої культури, нема такої традиції і навіть домашньої кухні. Все в світі має свій колір, навіть мафія...

   Негативним явищем є шовінізм. Це не просто любов до своєї нації, це вимога до інших націй, щоб вони припинили існування, або перейшли в лави нації шовініста (Наприклад, через багатолітню русифікацію).  Шовінізм це страшно, це почуття межує з ненавистю, зневагою до інших, іншим моральним уродством.