Аматорські мандри Україною. Нецензуровані нотатки туриста. Мандрівка четверта. Волинь.

Волинь. Що тут скажеш. Це не Карпати, не Підкарпаття і не Буковина і не Поділля. І не Закарпаття. Волинь специфічна. Я можу сказати, що мене особисто вразило небо. Якщо Карпати це гори, Підкарпаття та Буковина особливо, це дерева та волога, Закарпаття – це сонце, виноград і безмежна рівна рівнина як стіл. А Волинь це небо… болота і комарі… Але небо… Не знаю. Воно там таке величезне. Я не думав, що небо може бути маленьким чи великим… Але чомусь там воно мені здалось величезним. А комарі… Ну. Це якщо ви дійсно хочете зрозуміти, що таке Волинь, вам треба їхати на північ Волинської області. Наприклад, на Шацькі озера, але не обов’язково туди. Важливо, щоб ви відчули, що таке волинське болото. З телевізора болото завжди виглядає якось презирливо і безпомічно. Насправді справжнє болото це така ж стихія як і море. Не поважати його неможливо. Особливо коли був там і бачив всесилля цієї стихії над тобою. Щоб вижити там, ти не можеш не поважати болото. Слово втрачає принизливе значення, набуває такого ж значення як небо, море, ліс, ріка. Значення стихії, сили, природної сили. Це потрясно. Пертися в болото раджу дуже обережно і ніяк не самому. А краще взагалі не ходіть, а постійте хоча б поруч. Крикніть щось у болото… Ви не уявляєте яка там йде луна. В горах я такого не бачив, як на болоті. Це потрясно. А якщо ви ще приїдете туди коли там чорниця, то будете просто на сьомому небі. А якщо ще й потрапити на якесь волинське озеро, то я співчуваю усім, хто цього не відчув.

Тільки не їдьте на Світязь. Це помийка, гидотник баз відпочинку. Таких гидотників в Криму, на півдні України валом. Якщо хочете пити сечу, купатись в сечі, жити в «комфорті» та слухати попсу, дискотеки та бухати пиво вам сюди, або в Коблево на Миколаївщині. Але люди нормальні поїдуть на інше озеро. Раджу Пісочне чи якесь інше. Звичайно залежить від того чи ви на машині, чи з сімєю, дружиною, дітьми і так далі. Але в будь-якому випадку… Ну не знаю, що треба, щоб опуститись до Коблево чи Світязя. Хоча… якщо чесно то Світязь таке величезне, що якщо зайти з іншого боку, не з боку баз то там досить прикольно.

Я взагалі хотів перейти білоруський кордон, біля цих озер. Але… Не сталось. Прикордонники там ходять, але не часто. А Шацькі озера це прикольно. Якби весь світ рухнув, всі померли і я б лишився сам на землі… Не знаю.. Я б мабуть доживав би дні на одному з Шацьких озер… я навіть точно знаю де… Я ніде так не відпочивав душею як там.  Море це звичайно класно. Простір, сила моря, романтика… але… Я б не проміняв би ЦЕ ні на яке море… Не знаю, може мальдіви спробували б потягатись з деякими з цих озер, але мені важко порівняти за спокоєм у душі. На Мальдівах я не був…
На озерах, особливо в лісі море комарів. Просто МОРЕ. Раджу протикомарині спреї та одяг з довгими рукавами та шнанинами. Інакше - задовбаєтесь відганяти, крім того треба ж ще сидіти і їсти чорницю, а з комарами це справжнє випробування.

У Луцьку звичайно варто побувати в замку. Але лише з екскурсією, або під час якогось свята з реконструкцією і так далі. Особливо класно, якщо це свято на всю ніч. Враження зривають кришу. Що таке побачити як кується залізо під відкритим небом у замку вночі… А!!!! от і я про те…. А на гончарному крузі зліпити глечик… А побачити середньовічні танці, а самому взяти в них участь?  Ех… що тут казати….

Пам’ятайте, знову повторю, основне правило справжнього туриста, яке я зрозумів: важливо не побувати, важливо відчути. Відчути дух людей які там живуть, відчути коли цей дух з’єднується з духом тої природи, архітектури і все раптом здобуває голос, з’являється гармонія, єдина картина, частиною якої стаєш сам. Це і є туризм, а не катання на чотирьох колесах та клацання фотоапаратом. За цим краще злітати в Єгипет чи Париж чи Токіо. Хоча який сенс?…

Ще у Луцьку раджу побувати в парку, дійти до річки і скупатись. Сам парк… це .. Ну я не знаю.. Приємна і красива суміш болота і цивілізації… Від «болотистості» парк не втрачає цивілізованості та привабливості. Навіть навпаки. Якби це прибрати, осушити та посадити газон, який стригти все перетворилося  б на повний «отстой». А так.. Це дуже прикольно. Це по-волинськи. Дуже цікаво. Наприклад, гуляюча по парку-болоту чапля. Коли ви в дикій природі останній раз бачили чаплю? От і я про те.

Володимир. Місто якось розтягнуте надто. Мені так здалось. Галицькі міста якісь компактні. А волинські якісь широкі… Вразив особливо Володимирський собор. Він в тому вигляді, в якому його збудували тисячу років тому. Вражає. Дуже. В Києві є щось подібне (Здається Пятницька церква на Подолі), але не таких масштабів. Більше особливо у Володимирі я б нічого такого не радив би.

Одним словом, Волинь це щось. Я б хотів би побувати ще в Зимному і в глухих селах на болотах під білоруським кордоном. Але все одно я зрозумів, що Волинь це зовсім інший світ ніж все де я був раніше… І одне місце там точно те, де я б хотів би прожити все життя після кінця світу.

Аматорські мандри Україною. Нецензуровані нотатки туриста. Мандрівка третя. Закарпаття.

Що тут скажеш. Закарпаття. Це зовсім новий, інший світ.

Закарпаття…. Ні, я не можу сказати, що це не Україна. Україна в тій чи іншій мірі присутня всюди. Але все ж.. це специфічний край. Це не Галиччина, і не Буковина. Не знаю як точно пояснити. Це більше схоже на Швейцарію. Українську Швейцарію. Так, це Україна, але тут намішано суміш європейських та інших народів. Почнемо з того, що тут купа циган. Точніше в деяких місцях, наприклад, Виноградів. Вони тут не так як в Південно-Східній Україні маргінали, що живляться загальним презирством, чіпляються з гаданням чи промишляють якимось незаконним бізнесом. О, ні. Вони тут частина суспільства. Вони заможні, красиво і чисто вдягнені, хоч і у свій традиційний барвистий одяг. Але все одно на них ніхто не звертає уваги і вони ні на кого. Вони живуть не збоку суспільства, вони – його частина. І це дуже вражає. 
В принципі згодом знайшов таку мапу:
 

Крім циган тут чимало русифікованих елементів, як по лінії військових, так і по інших «стратегічних» лініях радянського мислення. Та й взагалі Закарпаття не так міцно було однозначно українським як решта територій. Навіть історично. Це ще в Хусті, в Рахові, там так. А у Виноградові, Береговому досить міцні угорські традиції. Цікаво, що в Закарпатті часто живуть за загальноєвропейським часом, а не за українським. Тобто різні установи, заклади тощо. В Береговому цікаві теплі басейни. Там якісь теплі джерела і зробили басейн під відкритим небом. Цікаво. Є чудова нагода познайомитись з угорською кухнею. Як на мене досить жирна… Прикольно, що Закарпаття в певній частині гірське, тобто є чимало Карпат, але наприклад в проміжку Виноградів-Берегове це така рівнина, яку я не бачив навіть в степах Херсонщини, Миколаївщини чи Одесщини. Це просто стіл. Безкраїй стіл. Прикольно. Я такого ніде не бачив.

Само собою, що як їхати від Рахова то там по трасі є знак центру Європи, вирахуваний ще за часів Австро-Угорщини. Можна вийти спеціально з буса і сфотографуватись. Я не став окремо витрачатись на білети і час на це. Може й не правильно. Натомість дуже раджу Солотвино. Це потрясло. Нічого подібного ви в житті не бачили і не відчували. Озеро на місці соляних шахт. Практично як мертве море в Ізраїлі, лише концентрація трохи менша і площі менші. Але враження потряс ні. Лежиш наче у воді, але не тонеш. Прикольно. Купа народу з усієї Європи. Раджу сходити в музей. Чомусь він занедбаний і дебільними туристами не часто відвідуваний. Але без цього, мені здається неможливо зрозуміти де ти був. Крім того, що поки ви будете йти до музею, будете проходити величезні кратери, які утворились від просідання грунту над шахтами. Одним словом уявити масштаб та розміри всього цього.

Ужгород теж прикольне місто. Не схоже на Чернівці чи Львів, чи Коломию. Важко описати.. Мені здається більше світла і місця… Якось в галицьких і Буковинських містах більше дерев і більше будинків. Якось більше затишку. В Ужгороді якось все більше на виду, більше світла… Якось…наче ти постійно на площі… Не знаю. Архітектура європейська і все дуже гармонійно, але якось не так як в Галиччині. Не криюсь. Мені більше до вподоби Галиччина чи Буковина. Більше прохолоди і тіні.

Мукачево теж… Звичайно перлиною є замок. Потрясний. Третій тип я б сказав замку ніж Хотин та Камянець-Подільський. Обов'язково візьміть екскурсію. Дуже цікавий замок. Дуже раджу.

В принципі, щодо Закарпаття, ще раджу два замки. Хустський і Невицький. Хустський… це щось. Львів зі своєю замковою горою відпочивають… Тут значно більший підйом і вид відкривається потряс ний. Замок теж ще вгадується. Хоча коли я там був він геть увесь заріс всередині. Чесно кажучи я ще можу уявити, як взяти Камянець-Подільську твердиню, але ніяк не втямлю, як можна було б взяти Хустський замок… Хіба що виморити голодом..

І Невицький замок… По своєму схожий з Хустським, але як на мене краще зберігся. Шкода, що в нас досі неукраїнська держава і вона плює на такі скарби і вони знаходяться в жалюгідному стані. Я б дещо відновив би в Невицькому, відновив би також рови. Потрясний замок. Я скажу так це єдиний замок в Україні, який зберігся суто в середньовічному стані. Десь 12-13 століття. Його потім не перебудовували не добудовували і не реконструювали. Так що якщо хочете опинитись в замку тисячу років тому – Невицький замок. Дійсно відчуваєш, що в ті часи все було без прикрас і все серйозно, на силу, жорстко. Ну і дісталось йому теж пристойно.

Дуже раджу. Цікава і дамба через річку перед Невицьким замком. Цікаво, що саме підіймаючись на Невицький замок я зрозумів фразу про те, як ростуть орхідеї… Вони ж зустрічаються і в Карпатах.. Вологий теплий клімат… Як в тропіках. Папороть.. коріння, порослі мохом… Волога, високі дерева. Це все я відчув, саме піднімаючись горою до Невицького замку.

Ужгородський замок теж прикольний, але мені здається йому дечого не вистачає… Треба подумати чого. Потенціал є, історія є, але туристів він не дуже вражає, порівняно з тим же Мукачівським замком. Більш за все мене вразив в Ужгороді музей народної архітектури. Схожий на Пирогове під Києвом, але… Не такий… По-перше там нема завалених і занедбаних будов як в Пирогові. По-друге, він меншою площею, але не кількістю споруд. Тобто вони розташовані поруч і не треба йти кілометр як у Пирогові, або наймати «авто потяг», що повезе за певним маршрутом. Хоча пройтись полем чи лісом, болотами це теж супер.. Всюди є свій кайф. Плюс в Ужгороді більше ніж у Пирогові живності серед хат: кури, кози, вівці тощо. Груши, яблуки тощо. Одним словом дуже раджу. Супер відчуття і враження.

Люди в Закарпатті сподобались. Ще раджу спробувати мінеральну воду… Не можу точно згадати джерело з якого ми пили. Але після цього… Я відчув, яка це велика різниця цієї мінеральної води з тою, яка продається у пляшках. Описати неможливо. Я навіть не думав, що мінеральна вода насправді така а не така як в пляшках. Ще дуже хотів би наступного разу побувати на озері Синевир. Кажуть класно, хоч купатись заборонено…

О, згадав, ще дуже раджу побувати в замку Шенборна в Мукачево. Потрясно. Радянська влада зробила там санаторій, але все ж він не втратив свого шарму. Особливо прикольний парк біля нього. Відпочиваєш душею й тілом. Чесно.. Просто хочеш залишитись там і нікуди не їхати… Клас. Замок більше не як фортеця, а як англійський заміський замок багатія.

Одним словом Закарпаття, це інший цікавий світ. Іноді не зовсім зрозумілий і близький, але українцю там варто побувати… 

А!!!! Ще ледь не забув. Коньяк. Ну як же ж Закарпаття і без того, щоб побувати в коньячному підвалі. Ми були в Королево. Там прямо в скелі видовбано грот, для коньячних спиртів. Там же випускають і коньяк. Річ цікава. Хоча якщо чесно мені чомусь більше припали до вподоби сухі і стриманні на смак коньяки південної України (Каховка). Закарпатський, принаймні, Королевський більш ароматний та багатший… Але від того … мені, як чоловіку… більш схожий на парфуми, а не на серйозне чоловіче пойло. Терпке і вистояне, скупе але міцне, дубове і коштовне.

Але все одно побувати в справжньому коньячному гроті, де і взимку і влітку одна температура (влітку там досить холодно, порівняно з оточуючим середовищем) це класно. Я після цього довго дивувався коньячному цеху Зеленого Гаю, що на Миколаївщині. Там діжки з коньяком тримаються просто в сараю. Тобто… Ну. Я не знаю, може там, щось і роблять для терморегуляції… Але я не помітив. Тобто діжки просто у великому сараї, де взимку мінус двадцять, а влітку плюс сорок. Не знаю.. Якось це… В закарпатському гроті все не так…

І ще. Теж ледь не забув. Обов'язково побувайте в «Деца у нотаря» біля Ужгорода. Прикольна установа. Залишаться приємні враження. Гарантовано. Відпочинете теж гарантовано. І сувеніри звідти будуть теж куди «ексклюзив ніші» ніж з замку. Гарантовано.

Аматорські мандри Україною. Нецензуровані нотатки туриста. Оповідь ….. Досвід та поради.

Протягом наших мандрівок ми виробили ряд практичних навичків, якими хотів би поділитись з тими кого це цікавить. Поради розраховані на туристів, а не на тих хто хоче з комфортом виїхати на два дні в центр Львова в комфортний готель, наїстись, прогулятись ввечері центральною вуличкою, купити сувенір та пограти ввечері у більярд. Раджу таким нікуди від комфорту не відходити вдома, а в гіршому випадку, щоб було чим похизуватись перед друзями зїздіть до Єгипту чи до Угорщини. Ви все одно не зрозумієте нічого про ці культури і країни, а «екзотики» і пихи від такого «туризму» буде більше. Поради лише для людей яким цікаво. І які хотять відчути а не відмітитись, що «тут ми були».

Отже все починається ще тут, в Миколаєві. Чітко сплануйте свій маршрут. Обов’язково. В планування маршруту включайте місця, які ви лише відвідаєте, а також населенні пункти в яких будете ночувати.

Далі, ще в Миколаєві зробіть собі з файликів таку течку в яку вкладіть цікаву інформацію про місця куди їдете. Це може бути як цікава стаття так і перелік різних мистецьких заходів, які будуть на шляху мандрівки, інформація про всі значимі архітектурні пам’ятки, історичні місця тощо. Книжки не везіть – важко і безглуздо, але невеличку підбірку обов’язково. Найзручніше повибирати з інтернету. Коли будете її готувати обов’язково заходьте на туристичні форуми, де інші туристи радять де саме побувати, описують враження. Те що варто лишити в підбірці, а що викинути прийде з практикою. Ясне діло, що якщо ви їдете в найбільшу пустелю Європи – в Олешківські піски то, крім топографічної мапи дуже раджу роздрукувати детальні фото з гугл-мап. Та й взагалі мандрівка в пустелю чи взагалі кудись в дику природу це окрема розповідь і екстрім. Тут особливо не до туризму. Це – екстрим.

Білети можна купувати як лише в один напрям, і бути дещо «морально» вільним у графіку, або одразу і на зворотню путь. Ми купували і так і так. Проблем ніколи не було.

Стосовно того де жити. Не раджу користуватись готелями. Лише у випадку якщо є проблема з тим, щоб знайти приватне помешкання. Чому? Тому що, досвід засвідчив, що практично завжди сервіс і умови в приватному секторі за ті ж гроші буде вищим за готельний. Єдине коли містечко дуже маленьке і знайти приватне помешкання не стукаючись в кожні двері проблематично, то можна «опуститись» до готелю. В цьому випадку з вас запросять або астрономічну суму, або нададуть такі умови, що най їм трясця… Особливо неприємні по собі враження лишили готель «Україна» в Камянці-Подільському, та центральний готель (не пам'ятаю назву) в Коломиї. Такої вонючої (в прямому сенсі) жебрацької совдепівщини з розгепаними унітазами та засмальцьованими столітніми ліжками ще треба пошукати. Проте є й виключення. Наприклад готель «Хуст» (як не дивно у Хусті) за 50 грн. з людини порадував приємною чистотою та комфортом. Але все ж… Приватний сектор це приватний сектор. Це «домашній комфорт» з кухнею, посудом, ванною, не обрубаними простирадлами та всі іншим, включаючи поради господарів куди і як їхати й іншу специфіку. Одним словом… ну що тут скажеш… негативного досвіду щодо приватного сектору не маємо, хоча звісно перед тим як погоджуватись на все треба подивитись що вам пропонують, бо «кадри» бувають всякі. Отже приїжджаючи в нове місце ви насамперед купуєте місцеві газети з оголошеннями та мапу міста (в маленьких містах її нема, але на те вони і маленькі – там вона не потрібна, і так все ясно, не заблукаєш). Потім ви лишаючи речі десь, чи з кимось зі своїх супутників обдзвонюєте оголошення, домовляєтесь про ціну і їдете подивитись. Можна і не дивитись, але детально розпитати про наявність душу (влітку це більш ніж важливо) інші вигоди, крім телевізора, він вам ні до чого. Ви там будете лише ночувати, бо ви приїхали познайомитись з містом, а не з диваном. А от наявність кухні вам знадобиться, хоча хто божевільний може шукати ресторани, чи давитися хот-догами. Якщо приватний сектор «проблемний» то, як я вже казав є ще на крайній випадок готелі і ще є такі місця як кімнати відпочинку. Це дуже іноді зручна річ. Ці кімнати є не всюди, але при деяких авто и залізничних вокзалах є такі кімнати, які становлять собою типовий малесенький готель.

Аматорські мандри Україною. Нецензуровані нотатки туриста. Мандрівка друга.

В другу мандрівку ми вирушили дещо складним маршрутом. Хмельницький-Камянець-Подільський - Хотин - Чернівці - Коломия - Косів - Верховина - Яремче - Івано-Франківськ.

Що тут скажеш. Після перших туристичних вилазок, нам з Дашкою стало зрозуміло, що нас тягне в замки і фортеці. А ще цікаві – Карпати. І ось ми, не довго думаючи, склали цей маршрут і рушили…

Отже Хмельницький. Містечко нічим особливо не прикметне. До радянської влади взагалі це було невеличке провінційне містечко Проскурів на відміну від значно більшого та знаменитішого Камянця-Подільського. Єдине, що тоді вперше дещо впало в очі певна згуртованість городян (ознаки ініціативного вирішення самою громадою певних місцевих проблем. В нашому місті південно-східної України такого нема. Все вирішує влада.), та сильно вразив пам’ятник Богдану Хмельницькому в центрі міста.

Перед вокзалом радянська влада теж поставила пам’ятник Батьку-Хмелю, що якось по жебрацьки стоїть на рівні очей, прямо біля самого будинку вокзалу на жахливо жебрацькому постаменті, до того ж здається сам пам’ятник з бетону. Одним словом за таку ганьбу в свій час би гетьман скарав би на горло або скульптора, або ідейного замовника, або обох. Цікаво, що таку ж «порнографію» я бачив в містечку Любомль (на Волині). Мандруючи Україною бачив ще декілька жебрацьких пам’ятників видатним українцям. Але за пам’ятник в центрі Хмельницького соромно не буде. Це дійсно махіна, красива, нестримна. Дійсно пам’ятник видатному полководцю і гетьману всіх часів і народів. Інші місця сильного враження не справили.

Камянець-Подільський. Красиве місто. Однозначно варто побувати. Все старе місто оточене природнім каньйоном. Ви уявляєте собі взагалі що таке подільський каньйон? Думаю я не зможу це описати. Одним словом за тисячі років річка Смотрич пробила прямовисні гранітні стіни висотою близько 30 метрів. Сам каньйон, що оточує місто шириною теж близько 30 метрів. Єдиний вхід до цього оточеного цим неприступним каньойном міста по невеликому перешийку перед яким стоїть величезна фортеця. Крім цього по внутрішньому периметру всього каньйону (там де саме місто) все місто було також оточене фортечними мурами і вежами.

Одним словом твердиня була неприступна. Цікаво побувати, походити всюди по старому місту. Костели, вежі, церкви, міський колодязь та ратуша, підземелля ратуши, старовинні приватні будинки тощо. Звичайно, перлиною є фортеця, яка стоїть перед перешийком що веде до старого міста. Власне кажучи перешийок – це міст збудований римськими легіонерами (на території старого міста був римський табір). Пізніше турки заклали арки в римському мості і він виглядає зараз суцільним, але він внесений до списку 100 пам’яток людства, які захищаються ЮНЕСКО саме як римський міст. Взагалі мені здається в Україні чомусь маловідома тема античного Риму, Греції в Україні і ми часто недооцінюємо їх вплив на наші території.

Про сам замок казати не буду, бо це безглуздо. Треба бачити і ходити. Не економте на екскурсоводі. Між іншим, обов’язково спустіться вниз каньйону. Там ми вперше в житті пройшли підвісним мостом. Прикольні і незвичні враження. Пізніше такими мостами ми переходили в Карпатах.

Щодо замків скажу так. Взагалі ми побували в Камянець-Подільському, Хотинському, Мукачівському, Ужгородському, Невицькому, Луцькому замках, руїнах Хустського та замку «Канко» у Виноградові (Закарпаття). Жоден замок не схожий на інший взагалі. Всі – неповторні. І смаки не співпадають. Дашці подобається Камянець-Подільський замок, мені – Хотинський. По своєму вражає Мукачівський «Паланок». Замки це практично завжди незабутні враження. Особливо раджу побувати в замку під час якогось історичного фестивалю там де йде реконструкція подій, одягу тощо. Це незабутнє видовище, яке я опишу в мандрівці по Волині.

Отже Камянець-Подільський – став першим замком в нашій колекції. Далі ми рушили в Хотинський замок. Це мій улюблений замок. Він вражає мене своєю середньовічною суворістю і величністю. Раджу біля замкового мосту спуститись до Дністра. Між іншим ніколи не думав що Дністер така велика річка. Вона просто величезна. Не Дніпро, але не менша мабуть ніж наш Південний Буг в районі Миколаєва (перепливе мало хто). Хотинська фортеця у 17 столітті стала місцем де відбулась величезна битва чи точніше війна між україно-польськими та турецькими військами. Раджу почитати.

Ще вразив підвал Хотинського замку. Величезні, височезні стіни. Я навіть не думав, що такими можуть бути підвали. Схоже більше на тронний зал.

Далі ми переїхали до Чернівців. Суперське місто. Не просто суперське, а просто СУПЕРСЬКЕ місто. Як тут пояснити… Справа в тому, що в совдепівській уяві Чернівці це якась глуха провінція. Ага.. Дуля Вам… Чернівці в багато чому не поступаються Львову. Я б навіть сказав би, що в дечому вони навіть привабливіші (дерева вищі і потужніші, їх більше і є річка. А річка - це велика перевага, особливо влітку). Чернівці це справжнісіньке європейське місто. І не провінційне містечко, а один з центрів Європи. Я б сказав би однозначно, що саме Львів і Чернівці є найбільшими класичними європейськими містами. Давніми, солідними і красивими.

Я був в захваті. Дійсно як кажуть, що Чернівці це маленький Париж. Не знаю. В Парижі не був, але Чернівці місто суперське. Я б навіть однозначно не віддав би перевагу Львову. З того, що вразило… Величний костел в центрі міста. Готичного, а не бароккового стилю. Ну, це, звичайно, неоготика, (в Києві теж є подібний) але все одно, класно виглядає. Суперські парки, доглянуті і затишні. В центрі є алея зірок (така як в Лос-Анжелес, але лише для українських зірок). Просто бомбовий університет, який був збудований як резиденція митрополита. Нічого подібного я ніде не бачив. Вулички, кав’ярні, люди… Все дуже нагадує Львів. На вулицях іноді відчувається присутність румунської мови. Шкода не вдалось послухати орган у красивій вірменській церкві. Ну вона раніше, колись була вірменською церквою. А коли я там був, то це вже був, переважно, зал органної музики. Хоча логічно було б перенести орган до костелу. Може зараз вже так і зробили.

Цікаво, мені здалось, що бруківка, якась більша за розміром. Тобто у Львові переважно дрібна, а в Чернівцях вона рази в два більша, хоча теж квадратна.

Річка Прут досить глибока (глибина буде – «з головою та руками») і дуже швидка. Для тих, хто звик купатись у тихих річках Центральної України буде маса нових відчуттів.

Є певна відмінність Чернівців від Львову в національному дусі. В Чернівцях населення більш мішане. Українці, німці, угорці, румуни, поляки. Так тут теж є пам’ятник підпіллю ОУН, але все одно, мені здалось, що українських дух тут не такий міцний, як у Львові.

Потім ми поїхали в Коломию. Теж місто, в якому варто побувати. І знову ж таки тут не пахне провінцією. Взагалі провінція, це щось в совдепівському розумінні занехаяне і нікчемне. Як в азійській Росії, де лише столиці ще «сяк так». В європейських містечках, в тому числі Коломиї, Чернівцях, така логіка не працює. Тут містечка або більші, або менші, але аж ніяк не «провінційні». Взагалі, Коломия ніколи не пасла задніх. Це, по суті, столиця Підкарпаття. Класний музей писанки. Краще взяти екскурсовода, бо інакше буде не так цікаво. Мені, втім, більше сподобався музей народної творчості, якщо не плутаю назву. Там виставлений увесь побут (знаряддя праці, посуд, одяг і так далі). В Коломиї відчуваєш сильний український дух. Місто ошатне, але відчувається, як радянська влада намагалась його спаплюжити. В центрі міста, де був міський майдан, радянська влада вставила якесь потворне одоробло у вигляді дебільно-кутастого кінотеатру (здається то був кінотеатр, коли я там був споруда стояла пусткою). І тепер треба докласти чимало зусиль, щоб вийти з ситуації, оскільки все місто довкола за архітектурою зовсім не радянське. Щиро бажаю Коломиї відновити образ цього куточка. Дуже сподобалась дерев’яна церква на кладовищі (їй близько 500 років), і саме кладовище. Не найкращі спогади лишились від центрального величезного готелю в Коломиї, напроти автовокзалу, але все одно краще ніж «Україна» в Камянці-Подільському.

В Коломиї тече Прут, як і в Чернівцях, але мілкіше та вужче, але і більш бурхливий. Більш нагадує гірські карпатські річки, але повноцінно поплавати можна.

Далі ми побували на ринку карпатських виробів в Косові. Раджу. В принципі багато хто в Косові купує речі ще на іншому ринку, але ми туди не поїхали. Дуже ранній по часу той ринок. А в Косові також можна зустріти виробників, а не лише перекупників. Ще в Косові класний музей УПА. Там з любов’ю зібрані матеріали, і навіть зроблено імітацію криївки. Екскурсовод розповідає з любов’ю та теплом. Дуже цікаво.

Далі побували в Верховині. Там можна скупатись у річці Чорний Черемош. Річка широка і колись була досить глибока. Нею сплавляли ліс. Але зараз річка обміліла. Дуже раджу знайти приватний музей гуцульського побуту Романа Кумлика. Ми, нажаль, господаря не застали. Натомість теж цікаву екскурсію провела його донька. Можна було приміряти гуцульський одяг. Було прикольно.

Далі – Яремче. Місто суто курортне. Особливо зіпсоване статусом «всєсоюзной здравніци» з відповідною потворністю планування, архітектури і взагалі всього стилю та духу. Звичайно зараз там, український дух поступово намагається цьому всьому надати якесь людське обличчя, але все одно, не дуже затишно. Принаймні в центрі, «по трасі» особливо нема чого робити. Музей цікавий, але перероблюється з совдепівського і ще чимало різного мотлоху і духу. В Косові було значно «тепліша», «людяніша» та «комфортніша» атмосфера.

Єдина цінність – річка (досить потужна і глибока, хоча і суто гірська) та сама природа біля річки. Цікаві місця. Якби з наметом стати… Взагалі якщо їхати за природою, а саме в Карпати, то я б Яремче не вибирав би. Принаймні, для Яремче треба було б пошукати місце де стати наметом, подалі від затраханого і загиженого «курортного ширпотребівського духу». А так, то краще підніматись вище. Верховина або Ворохта. Ось там можна відпочити дійсно з природою наодинці. Взагалі пертись в Карпати і залазити на якусь базу відпочинку закатану в асфальт ще при СРСР, або зараз закладену європлиточкою мені здається це моральне збочення. В Карпати треба їхати з наметом, або в крайньому випадку з машиною і наметом. Карпати треба ходити ніжками, а не проїздити потягом чи бачити з вікна Мерседесу. Замків там нема як і соборів та архітектури. Там є природа. І це потрясне видовище. Для жителя рівнини це може бути не завжди комфортно. Мало там рівних ділянок. Або вгору, або вниз… Не кожному до смаку J). Але все одно по своєму це незабутній кайф.

Далі був Івано-Франківськ. Класне містечко. Красиві собори, особливо кафедральний греко-католицький собор. Сподобалась і центральна вулиця з музичним фонтаном (там комфортно відпочити в спеку) і взагалі типово львівсько-європейська архітектура. Єдине в центрі міста, збудували чи то неоратушу чи то якийсь неоабстракціонізм… J Коротше споруда в центрі, з годинником, гостро кутаста і «розкарячена» в різні боки  не сподобалась. Не тепла вона, не гармонійна, якась совдепівська, хоч, здається вже будували за незалежності. Нажаль, довго не гуляли по цьому місту. Хотілось би ще побувати. Тим паче, що цікаво було б порівняти зі Львовом чи Чернівцями. Помітив напис трафаретом на одній зі стін «Кохайтеся чорнобриві, та не з москалями». Сподобався вокзал. Сам перон нагадав, чомусь, перони з англійських вокзалів в різних фільмах про події 19-го - першої половини 20 століття. Чесно, за декілька годин я не відчув цього міста. Треба більше часу.

P.S. Хочу зазначити, що мандруючи Західною Україною влітку, дуже цікавими є безліч конкурсів, фестивалів, різноманітних культурних подій. Нічого подібного в східно-південній Україні нема. Тут або совдепівське ширпотребівське гулялово з попсою, пивом і матюками, або невеликі сором’язливі спроби свята для вузького кола, організовані українським гетто. В Західній Україні інакше. Якщо дозволяють гроші бувайте на таких публічних заходах, фестивалях, Днях міста, мистецьких вечорах. Часто це може більш вразити та запам’ятатись ніж тисячі відвіданих соборів чи музеїв.

Аматорські мандри Україною. Нецензуровані нотатки туриста. Оповідь перша. Львів

Зараз вже ясно, що ми з Дашкою будемо щороку намагатись кудись їздити по Україні. Ситуація така, що Україна настільки величезна, багата природою та історією, що не вистачить всього життя на те щоб все це подивитись та охопити.

А почалось все напевно з 2006 року коли ми вперше поїхали до Львова. Про ту мандрівку лишилось не багато спогадів. По-перше, було давно, та й дуже вже «по-аматорськи».

Єдине що усім раджу це обов’язково виділити не менше години на відвідання Арсеналу (стільки старовинних гармат, рушниць, шабель, та взагалі різної зброї я ще не бачив ніде). Крім цього обов’язково підніміться на вежу ратуші. Буде досить високо і тяжкувато, але повірте воно того варте. Це буде яскравий спогад вашого життя.

Ще порадив би Музей-аптеку на площі Ринок (з аптечним шикарнючим підвалом)  і… позазирати до львівських двориків та під’їздів. Повірте, ніде ви напевно так не відчуєте іншу, «несовдеповську» атмосферу, як в абсолютно незвичних для нас будовах двориків, будинків, під’їздів тощо. Якось, біля площі (чи вулиці) Старий ринок ми натрапили на будинок, який мав два входи з двох різних боків. Але, якщо заходити з одного боку то потрапляєте на перший поверх, а якщо з іншого боку то одразу – на другий.

Поза всяким сумнівом Львів це місто кави, обов’язково перепробуйте ряд кав’ярень. Раджу знайти в центрі «Дзигу». Здається ніде так «зі смаком» не збиткуються над кавою як там (куди її тільки не додають і що тільки в неї не доливають J). Обовязково купіть газети, чи подивіться через інтернет якісь цікаві мистецькі події (Львів надзвичайно духовно-культурно-мистецьки розвинуте місто… Це вам, навіть, не Київ). І обов’язково, обов’язково почитайте побільше про Львів…

І ще було б просто фантастично, якби вам вдалось знайти дуже знаючого екскурсовода. Звичайно, можна і не знати, що після Грюнвальдської битви 1410 року на Площу Ринок на якій ви будете стояти привезли і кинули у багно 52 трофейні бойові прапори Тевтонського ордену, що в місті жили Казанова та граф Каліостро, а по Львову ходили ноги чи не усіх королів Польщі та імператорів Австрії. Можна багато чого іншого не знати і без цього не померти… Але тоді навіщо їхати до Львова?

І ще дуже раджу одне місце, про яке мало хто знає, але повірте, справляє неймовірне враження. Ви коли небудь бачили різьблення по дереву? Але все що ви бачили – забудьте. Просто шикарні королівські сходи оздоблені різьбленим деревом і взагалі шикарне місце ви знайдете в колишньому казино. Зараз там будинок вчителя (біля університету І.Франка). Дуже раджу…

І ще дві поради. Не їдьте до Львова на день. Це безглуздя. Не менше трьох. А краще мабуть на місяць J)))) І ще одне. Львів, це звичайно – пиво. Принаймні один з символів для туристів. Між іншим хоч там не пийте Оболонь чи Чернігівське. Це – знущання. Пиво Першої приватної броварні це хоча б крайній мінімум «по-львівськи». Так от у Львові п’ють пиво гальбами (від німецького «півлітра») – такий собі кухоль. Можна купити собі як сувенір львівську гальбу. Не купуйте ні в якому випадку з суцільного дерева. Ця бутафорія у вас не витримає і декількох місяців (розсохне і розтріскається). Гальба має бути з брусочків дерева стягнутих металевим жгутом. Одним словом порадьтесь з фахівцями, якими можуть бути самі продавці. Взагалі клас якщо зверху на кришці гальби буде герб цеху львівських броварів – рак. Хоча і така гальба потребуватиме певного догляду і в мене витримала лише декілька років. «Вічна» - дерев’яна, але всередині з металевим покриттям. Принаймні я наступного разу буду купувати таку, хоча й викласти за неї доведеться більше двох сотень гривень.

Не раджу ходити до театру. Інтер’єр вас сильно засмутить. «На любителя» є такі туристичні принади як музей годинників та сходження на Високий замок. На Високому замку вже давно нема ніякого замку, лише довжелезне сходження на гору. В цьому плані значно краща замкова гора в Хусті (Закарпаття). І підійматись ще вище й тяжче і дійсно рештки великого замку наверху.

Ще є Личаківське кладовище. Дійсно цікаве місце, точніше переживаєш суміш відчуттів: мертві, плюс красиві мистецькі, скульптурні та ще й давні пам’ятники, плюс не просто мертві а видатні особистості, герої героїчних епох (Раджу взяти з собою квіти. Могили І.Франка, автора «Червоної Рути» В.Івасюка чи меморіал воїнів ЗУНР 1918-20-х років навряд чи когось залишать байдужим). Дивні враження, досить сильні, але теж «на любителя».

І останнє. Походіть по величних храмах. Обов’язково. Важко пояснити… Але по-перше ви хоч на йоту теж відчуєте, що значить бути львів’янином, що значить коли в трамваї люди хрестяться, коли він проїздить повз церкву. Там храми – «живі», туди ходять люди не лише на Пасху. Що там вже казати про самі храми, багато з яких є шедеврами як ззовні так і зсередини. І ще.. ну не будьте ви геть «дерев’яними совками», осініть себе хоч будь-яким «туристичним» хрестом при вході до храму, хоч з поваги, до місця і людей (не так важливо до якої християнської конфесії ви належите). Повірте «туристичні» відчуття тоді в храмі будуть значно сильніші, ніж у туриста-буратіни, який однаково заходить лише з відкритим ротом на вокзал чи в собор.

Втім, робіть як знаєте. Пам’ятайте лише завжди найголовнішу, на мій погляд, заповідь туриста: важливо не побувати, а відчути. Інакше крім декількох сотень «дурацьких» фотографій у вас нічого не буде.