Аматорські мандри Україною. Нецензуровані нотатки туриста. Оповідь перша. Львів

Зараз вже ясно, що ми з Дашкою будемо щороку намагатись кудись їздити по Україні. Ситуація така, що Україна настільки величезна, багата природою та історією, що не вистачить всього життя на те щоб все це подивитись та охопити.

А почалось все напевно з 2006 року коли ми вперше поїхали до Львова. Про ту мандрівку лишилось не багато спогадів. По-перше, було давно, та й дуже вже «по-аматорськи».

Єдине що усім раджу це обов’язково виділити не менше години на відвідання Арсеналу (стільки старовинних гармат, рушниць, шабель, та взагалі різної зброї я ще не бачив ніде). Крім цього обов’язково підніміться на вежу ратуші. Буде досить високо і тяжкувато, але повірте воно того варте. Це буде яскравий спогад вашого життя.

Ще порадив би Музей-аптеку на площі Ринок (з аптечним шикарнючим підвалом)  і… позазирати до львівських двориків та під’їздів. Повірте, ніде ви напевно так не відчуєте іншу, «несовдеповську» атмосферу, як в абсолютно незвичних для нас будовах двориків, будинків, під’їздів тощо. Якось, біля площі (чи вулиці) Старий ринок ми натрапили на будинок, який мав два входи з двох різних боків. Але, якщо заходити з одного боку то потрапляєте на перший поверх, а якщо з іншого боку то одразу – на другий.

Поза всяким сумнівом Львів це місто кави, обов’язково перепробуйте ряд кав’ярень. Раджу знайти в центрі «Дзигу». Здається ніде так «зі смаком» не збиткуються над кавою як там (куди її тільки не додають і що тільки в неї не доливають J). Обовязково купіть газети, чи подивіться через інтернет якісь цікаві мистецькі події (Львів надзвичайно духовно-культурно-мистецьки розвинуте місто… Це вам, навіть, не Київ). І обов’язково, обов’язково почитайте побільше про Львів…

І ще було б просто фантастично, якби вам вдалось знайти дуже знаючого екскурсовода. Звичайно, можна і не знати, що після Грюнвальдської битви 1410 року на Площу Ринок на якій ви будете стояти привезли і кинули у багно 52 трофейні бойові прапори Тевтонського ордену, що в місті жили Казанова та граф Каліостро, а по Львову ходили ноги чи не усіх королів Польщі та імператорів Австрії. Можна багато чого іншого не знати і без цього не померти… Але тоді навіщо їхати до Львова?

І ще дуже раджу одне місце, про яке мало хто знає, але повірте, справляє неймовірне враження. Ви коли небудь бачили різьблення по дереву? Але все що ви бачили – забудьте. Просто шикарні королівські сходи оздоблені різьбленим деревом і взагалі шикарне місце ви знайдете в колишньому казино. Зараз там будинок вчителя (біля університету І.Франка). Дуже раджу…

І ще дві поради. Не їдьте до Львова на день. Це безглуздя. Не менше трьох. А краще мабуть на місяць J)))) І ще одне. Львів, це звичайно – пиво. Принаймні один з символів для туристів. Між іншим хоч там не пийте Оболонь чи Чернігівське. Це – знущання. Пиво Першої приватної броварні це хоча б крайній мінімум «по-львівськи». Так от у Львові п’ють пиво гальбами (від німецького «півлітра») – такий собі кухоль. Можна купити собі як сувенір львівську гальбу. Не купуйте ні в якому випадку з суцільного дерева. Ця бутафорія у вас не витримає і декількох місяців (розсохне і розтріскається). Гальба має бути з брусочків дерева стягнутих металевим жгутом. Одним словом порадьтесь з фахівцями, якими можуть бути самі продавці. Взагалі клас якщо зверху на кришці гальби буде герб цеху львівських броварів – рак. Хоча і така гальба потребуватиме певного догляду і в мене витримала лише декілька років. «Вічна» - дерев’яна, але всередині з металевим покриттям. Принаймні я наступного разу буду купувати таку, хоча й викласти за неї доведеться більше двох сотень гривень.

Не раджу ходити до театру. Інтер’єр вас сильно засмутить. «На любителя» є такі туристичні принади як музей годинників та сходження на Високий замок. На Високому замку вже давно нема ніякого замку, лише довжелезне сходження на гору. В цьому плані значно краща замкова гора в Хусті (Закарпаття). І підійматись ще вище й тяжче і дійсно рештки великого замку наверху.

Ще є Личаківське кладовище. Дійсно цікаве місце, точніше переживаєш суміш відчуттів: мертві, плюс красиві мистецькі, скульптурні та ще й давні пам’ятники, плюс не просто мертві а видатні особистості, герої героїчних епох (Раджу взяти з собою квіти. Могили І.Франка, автора «Червоної Рути» В.Івасюка чи меморіал воїнів ЗУНР 1918-20-х років навряд чи когось залишать байдужим). Дивні враження, досить сильні, але теж «на любителя».

І останнє. Походіть по величних храмах. Обов’язково. Важко пояснити… Але по-перше ви хоч на йоту теж відчуєте, що значить бути львів’янином, що значить коли в трамваї люди хрестяться, коли він проїздить повз церкву. Там храми – «живі», туди ходять люди не лише на Пасху. Що там вже казати про самі храми, багато з яких є шедеврами як ззовні так і зсередини. І ще.. ну не будьте ви геть «дерев’яними совками», осініть себе хоч будь-яким «туристичним» хрестом при вході до храму, хоч з поваги, до місця і людей (не так важливо до якої християнської конфесії ви належите). Повірте «туристичні» відчуття тоді в храмі будуть значно сильніші, ніж у туриста-буратіни, який однаково заходить лише з відкритим ротом на вокзал чи в собор.

Втім, робіть як знаєте. Пам’ятайте лише завжди найголовнішу, на мій погляд, заповідь туриста: важливо не побувати, а відчути. Інакше крім декількох сотень «дурацьких» фотографій у вас нічого не буде.