Ненаписаний пост в ФБ

 Натрапив на пост с фото де волонтерка допомагає хворим дітям. Написав коментар, але дружина застерегла щодо публікації, бо в ФБ лазять переважно неадекватні люди (якими є взагалі більшість людей) і мало хто сприйме мою відповідь такою як вона є. Доводиться друкувати тут.

Пост волонтерки: 

 

Сьогодні я повернулася з Миколаєва... Ретельно готуючись до поїздки,я запитувала у Бога:-
《Господь,що Ти хочеш показати мені там,чому саме Ти хочеш навчити мене？... Використай мене, для Твоєї Слави!》...
День був насичений,емоційно напружений... Зайшовши до одного будинку-інтернату,де є лежачі дітки з тяжкими діагнозами,я вловила незвичний байдужий погляд хлопчика 《в пустоту》 який лежав у колясці... Обережно нахилившись,я простягнула руку і торкнулася його руки,погладила по голівці і злегка провела долонею по грудній клітці... Реакція хлопчика була несподівана для мене,він повернув голову у мій бік,і посміхнувся,так блаженно,і задоволено.... інші малюки,аж реготали від того,що я їх лоскотала... простягали холодні ручки і тримали мою руку... відчуття потрібності,дало їм коротку райську насолоду... і для мене було найбільшим щастям,бути причиною їхньої посмішки.... описати все,не знайду слів... але... повернувшись до Києва, я думала:-《Боже,а для чого живуть такі дітки,які не чують,не говорять,не ходять,навіть неспроможні самостійно поїсти？》 Ну вони не можуть потурбуватися про себе... Мабуть для того,щоб ми,які сильніші допомагали їм？І сьогодні я пригадала місце писання з Біблії,Господь показав мені те,чого я не розуміла... －《ОТКРЫВАЙ УСТА СВОИ ЗА БЕЗГЛАСНОГО,И ДЛЯ ЗАЩИТЫ ВСЕХ СИРОТ》...《Библия,Притчи 31:8》... Дякую Богу ,за таких людей, які чинять саме так, можливо й незнаючи цих слів,турбуються про тих,які на сьогоднішній день є дещо в іншому світі,ніж ми з вами,але вони потребують вашої любові,вашого заступництва і клопотання!

  

 Мій коментар: 

Дійсно, емоційно сильний пост... Безмежно ніжне, жіноче серце, сильне, милосердне, але... дуже жіноче. За це ми безмежно любимо взагалі серця, і без них ми б не були людьми. Але... Крім серця, є ще й мозок, нажаль, без якого ми також не були б людьми. Так от він помічає, що питання поставлене в пості по суті так і лишилось без відповіді. Або, якщо можна так сказати, без "гарної" відповіді. Так для чого існують такі діти, "які не чують, не говорять, не ходять, навіть неспроможні самостійно поїсти?" Жіноче серце знайшло відповідь у тому, що вони існують для того, щоб ми, сильніші, їм допомагали. Але, як це не прикро, це трохи... Ну.. це мені нагадує відповідь дитини про те, чому існують квіти? "Щоб нам приємно було дивитись на них". Тобто таке враження, що щось зовні існує не для себе самого і має не внутрішній сенс, власний, а надає сенс НАШОМУ життю, нашим почуттям. Це завжди виглядає дещо, скажемо так, егоцентрично. Бо насправді, якщо прибрати те, що ці діти існують для того, щоб Ми про них турбувались, то питання лишається без відповіді: "Для чого існують дітки, які не чують, не говорять, не ходять, навіть неспроможні самостійно поїсти?" Ну явно не для Нас, щоб Ми відчували себе ближче до Бога і ставали чистіше душею. Навіть така "свята" мета не може виправдати ЇХ існування  в ролі ніби якихось "істот", які обслуговують Наші потреби в Бозі. Дійсно, розум задав питання, але відповідь дало серце.. Дало таку, яку могло. Але все ж Ми, інші люди, не хочемо існувати виключно для інших. Ми теж хочемо мати радість, бути щасливими, самореалізовуватись, дізнаватись і так далі. Саме ця частина для нас переважно і є наповненням такого слова як "життя". Ми не хочемо дивитись на світ "незвично байдужим поглядом". І саме тому мозок, безмежно шанованої мною, Маши задає це болюче питання... І буде задавати.. Серце, навіть, використовуючи цитати з Біблії, не зможе його надовго обманути... Питання лишається без відповіді. Який сенс для самих таких діток в житті? Чи бачать вони його самі? Я не знаю відповіді, бо питання, яке задала Маша складне і відповіді, які буде пропонувати мозок часто не сподобаються серцю. Серцю навіть не подобається саме питання, воно болить і вимагає заглушити його "гарними відповідями". Але чи є ці гарні відповіді, насправді гарними...

Побажання добра ворогу

     Нещодавно в мене виникла цікава ситуація. В одної "не найкращої" людини було день народження. В фейсбук ми з цією людиною "друзі" і фейсбук повідомив про день народження, запропонувавши привітати. І ще... мені по роду служби ймовірно ще доведеться мати справу з цією людиною. Ось такий був розклад. Перший варіант був не вітати. Дійсно найпростіший варіант. Нічого не робити. Але мені чомусь.. Є ще один елемент про який я не сказав... Справа в тому, що я в якийсь частині.. відходжу від думки про "гарних" та "поганих" людей. Точніше.... Коли я бачу так би мовити "погану" людину до мене в якійсь мірі приходить думка, що дитиною він не був "поганим", він був дитиною. Тобто я маю на увазі, нема людей які одразу прийшли з пекла. В кожному з нас є добро. І, можливо, в однаковій мірі. Те, що потім, поки ми росли, ті чи інші сторони нашого характеру зросли чи зменшились, це вже інший процес і інші причини. Але добро було в кожному. 

    Це пункт номер один і пункт номер два, це те, що, я думаю, в кожному добро лишилось. Так, можливо, воно занедбане, можливо воно викривлене, але не думаю, що добро можна знищити в собі. Зрештою, так само як і зло. Певним "самотренінгом" можна лише притлумити ті чи інші думки і почуття, але ми назавжди лишимось людиною з УСІМ букетом почуттів (як в священику так і в серійному вбивці). Тобто, припускаю, що навіть у найбільших покидьків є речі, які викликають в їх душі радість, скорботу, співчуття, жаль, прагнення допомогти тощо. Чи це буде людина, рідна мати, чи квітка, тварина, дитина це не так важливо... Які це будуть обставини, що дадуть цьому проявитись я не знаю... Але сам факт, що добрі почуття властиві і найбільшим негідникам, які чинять переважно "зло" людям це поки для мене нова істина. Доволі сумнівна і суперечлива, але... Не знаю чому так... Якось це по священицькому... як у Христа проповідь.. Хоч я далеко не священик, не кажучи вже про Христа... Але, одним словом, коли я чую як одна людина "очерняє" іншу людину мені це неприємно. Тобто навіть, якщо начебто очернення справедливе, але мені не хочеться щоб люди концентрувались на цьому, щоб люди смакували цю "чорноту" іншої людини. Бо в їх словах часто дійсно виходить так, що в тої людини нема нічого гарного і доброго, за що її можна любити. А це не може бути правдою.. за моїм новим внутрішнім відчуттям. 

   Тому, коли в однієї людини з виразно поганими деякими рисами було день народження, я уявив і практично на сто відсотків був певен, що їй буде приємно, її душа буде радіти вітанням з днем народження. І я був правий. І мені захотілось дати її душі трохи більше тепла і радості. Це не є сварка, не є презирство, не є суперечка чи звинувачення. Це крихта тепла і добра. Невже вона зашкодить їй чи мені? Це теж питання яке задалось перед привітанням. І я не зміг знайти причину чому добро для душі зробить шкоду самій душі тої людини. А якщо я, ми всі, можемо хоч на крихту поліпшити душі інших, зробити їх більш залежними від добра, зробити їх більш теплими... я не бачу причин чому цього не робити. 

    Дійсно є маса ситуацій коли та людина, особисто нам неприємна, чи можна сказати, яку ми "ненавидимо". Але чи дійсно воно так... Не думаю. Думаю наші особисті почуття, не дадуть нам проявити добро. Тобто наше почуття болю, бажання помсти... Якби та людина вчинила зло не з нами, нам би не було так боляче і ми б це сприймали інакше. А якби ми побачили іншу сторону медалі то може і саме "зло" нам видалось би не таким однозначним, точніше "злий" вчинок ймовірно вже не так однозначно свідчив би про "злу" душу того, хто вчинив "зло".  Не знаю чи зрозуміло я кажу... Але мені іноді здається, що я починаю розуміти тих, хто пробачав власних вбивць... Отаке жахливе кіно малята. 

    Звичайно, можна припустити, що це все теорія для мене і в реальності я просто був би мстивою і жорстокою тварюкою, але поки думки і почуття в мене такі. 

    Так от мені захотілось привітати цю людину. І я привітав її з днем народження. Щиро і добро. Людина подякувала мені. Не знаю, що це значило для неї. Але впевнений в двох речах. Перше - мені не стало погано після мого вчинку. Друге - не вірю, що моє добре привітання ніяк не допомогло, хоч на міліграмну крихту розвинути добро в душі того, кого привітав. Отак. 

   А взагалі жахливо якщо я наприкінці життя прийду до яоїсь божественної суті, буду мислити як христос... Для мене це зараз видається абсолютно шкідливим в цьому світі, безглуздим і ... неможливим.. Мене це лякає. Але в той чи інший час я бачу як з часом... щось є там.. щось в цьому є... понад нашими тваринними реакціями та "емоціями" амеби. Як і взагалі поняття "добра" і "зла"... Наскільки це відносні поняття... Але це вже інша тема і історія...