Що треба знати про СРСР

Нещодавно побачив плакат на будинку КПУ де Ленін питає: "Ну як вам живеться при капіталізмі?".

Очевидно автори вважають, що люди мають відповідати: "погано, хочемо до СРСР".

Коли СРСР розвалився мені було 17 років... Але не в цьому суть. Щоб зрозуміти суть СРСР не обов'язково було жити в тій країні. Достатньо уявити в'язницю настільки велику як країна. Тобто в тій в'язниці, в тому концтаборі в кожного є камера. Вона відносно невелика і відносно тепла. Всіх одягають та годують. Одяг та харч відповідний - концтабірний. Всі забезпечені роботою і відносною турботою з боку охоронців концтабору та табірної медичної частини табору. Все - БЕЗКОШТОВНО! Єдина плата за все це "щастя" - ваша СВОБОДА. І все.

Дійсно на свободі про вас ніхто не турбується, не дає макарони як в тюрмі і не дає роботу, не заводить до власної камери, яка не протікає і не вимикає світло на ніч. Тут, на Свободі, лише від вас залежить все. Чи буде у вас ліжко і дах над головою, коли вам лягати і коли вставати, чи буде у вас робота і яка. І так далі. Вас не відправлять до лазарету, якщо ви хворі - треба йти самому в лікарню. І так далі.
Дійсно, свобода це справжнє життя, а воно не просте. Тут треба докладати зусилля. Взагалі Жити - це не просто і, можливо, важко. Тут треба докладати зусилля для всього. Щоб одягнути штани, знайти дівчину, виховати дитину і вимкнути світло ввечері в кімнаті, щоб помити посуд і потурбуватись про те, щоб було що в нього покласти.
Життя це є життя. Але одночасно це є свобода. В природі саме життя є аналогом свободи. Тут твоя свобода може бути обмежена, або лише свободою іншого, або чинниками неживої природи. Природа генетично в нас закладає інстинкт, потяг, ПРИРОДНЮ ПОТРЕБУ - свободи.
Дійсно, ми заганяємо деяких звірів в зоопарки, але невже це їм "в кайф". Якщо б в них був вибір, невже ви думаєте вони б лишились у відчинених клітках, а не втекли?

Саме тому найстрашнішим покаранням, яке придумало людство за свою історію є покарання концентраційним табором, в'язницею, а юридично це звучить "засуджений до позбавлення волі". Позбавлення волі, свободи це найстрашніше, що є для людини.

Саме тому не можна порівнювати СРСР та його соціалізм з нинішньою Україною та капіталізмом. І сенс не в тому чи в кого на столі макарони, а в кого - ні. І на свободі і в тюрмі можуть бути макарони. Але принцип всього існування різний. В тюрмі - нема життя, є - існування, регламентоване тюремною адміністрацією, як життя звірів в зоопарку - регламентоване адміністрацією зоопарку.
А на волі єдиний начальник собі є ти сам... і Бог на небі...

Тому порівнювати треба не макарони, які знову ж таки можуть бути однакові. Хоча на свободі може як не бути макарон взагалі, так і бути крім макарон ще й м'ясо чи вино. А в тюрмі - лише макарони! Умови життя в тюрмі - завжди мінімально потрібні для виживання раб. сили. Порівнювати слід свободу і неволю! Ось це справжнє порівняння радянського комунізму та українського чи канадського капіталізму (те що українці живуть не так як в канадці, суто наша провина. Це вирішуємо виключно ми - українці. В СРСР все було інакше).
І тут, при порівнянні свободи та неволі, вибір для українців очевидний.

Чому для українців?

Тому, що ми - європейці. До мозку кісток. І не лише через всю нашу історію, культуру, традиції тощо. Ми - індивідуалісти. Це найпринциповіше. Моя хата скраю - нічого не знаю, Де два козака - три гетьмани і так далі. Ви - власники. Маємо кожен свою думку. Це генетичне. Наш індивідуалізм навіть шкодить нам. Часто політологи, соціологи вказують на те, що це прагнення свободи, індивідуалізму заважає нам домовитись, поставити нашу спільність - українську мову, українську культуру і українську державу вище за дрібні погляди на ті чи інші шляхи розвитку та вирішення питань, власні егоїстичні амбіції.

Свобода для нас має занадто велике значення. Варто все ж іноді такі речі, які роблять нас українцями, а не японцями чи греками ставити вище за індивідуальні права і свободи. Лише так ми збережемося як українці, як нація серед націй.

Але насправді не усі такі як українці, як європейці. В Азії в силу багатьох причин народи протягом тисяч років живуть за іншою системою. Вони дійсно живуть в концтаборі. Де життя регламентоване і взагалі відсутні такі поняття як верховенство права чи права людини чи взагалі свобода людини. В Азії панує колективізм. Він домінує над усім індивідуальним.

Дійсно це феноменально. Тільки я казав про те, що все живе прагне свободи і раптом цілі народи самі себе заганяють у концтабори без жодних прав і свобод. Але це так... Психологи, політологи пояснюють ці азійські деспотії, тиранії, тоталітаризми та інші "недемократії" з відсутністю прав та свобод людини суворістю природи. Тобто інакше вони б там не вижили... Можливо. Однозначної відповіді нема.

Так от для москалів, як типово азійського народу, відсутність свободи це природній стан. Згадується німкеня Катерина ІІ, яка ставши царицею над москалями, змушена була видавати указ, який забороняв москалям підписуватись у листах до неї "раб твій". З московського царства неможливо було виїхати. Дозвіл на виїзд давав лише сам цар. Всі підданні були його рабами - власністю. Виїзд людини - втрата власності. Так само було в СРСР. З концтабору ніхто не мав права виїхати. Навіть в туристичну поїздку у вільні країни практично неможливо було потрапити.

Рабство на території Росії, тобто у москалів, в них в крові. Це не погано і не добре для них. Це - ОРГАНІЧНО. Це - ГАРМОНІЙНО. Іншими вони бути не можуть. І чи треба? Я не прихильник ідеї деяких європейців - всю Азію привчити поважати права людини, свободи, демократію тощо. Не слід примушувати домашню курку жити в джунглях.

Але суть в тому, що СРСР для москалів був природною державою. Власне це і так була саме їх держава. Не українська, естонська чи польська. СРСР була москальською державою, як до того Російська імперія чи Московське царство.

Тому в Україні зараз москалям особливо некомфортно та незручно. Вони не можуть жити на свободі. Це не їх клімат. Демократія, плюралізм, боротьба за свої права, громадська активність, громадські організації, скандали в ЗМІ - все це їм здається хаосом і "бардаком" (хоч в Європі страйки, розвали урядів, перевибори, сутички з поліцією, розтрощені вітрини, корупційні скандали і так далі значно крутіші і частіше ніж в нас).

Проблема в іншому. Проблема в тому, що москалі не дають нам будувати дім на волі. І ЖИТИ. Жити на свободі, як можемо ми, але не вони.

І тому так виходить, що тюрма, концтабір, СРСР розвалився. Точніше розвалилась система, що утримувала концтабір, тюрму. А ті, для кого ця тюрма була рідним домом не пускають решту суспільства вийти з тюрми, розвалити стіни, бараки, колючий дріт і збудувати власні будинки, власне життя. 
Москалі в Україні, та русифіковані українці (хохли, малороси, манкурти, свинопаси тощо) не виходять з вже непрацюючої тюрми... Вони все ще сидять у своїх камерах і шанобливо ставляться до колишньою концтабірної охорони.

Якщо чехи, поляки та інші народи після розвалу СРСР почали своє ЖИТТЯ на свободі з того, що викинули пам'ятники "радянським визволителям", публічно заявили, що це були окупанти, які забрали в них СВОБОДУ, то в нас Червона Армія це все ще визволителі і в усіх містах красуються пам'ятники Леніну та назви вулиць, написані та поставлені концтабірною адміністрацією ще в часи СРСР. Ясно, що за такого концтабірної ностальгії за концтабірною молодістю (в малоросів), та природньою потребою концтабору (в москалів) наше суспільство ще не може нарешті почати жити на свободі.

Ми застрягли. Між концтабором і свободою. Концтабір вже не працює, але ми все ще не живемо на свободі, а намагаємось зробити вигляд і зберегти зовнішні форми того, що ми все ще в концтаборі.

Зрозуміло, що оскільки ментально українці, як я вже писав, європейці, тобто індивідуалісти, поступово кількість українців в Україні збільшується. Але поки ця цифра досягла лише 45-48% і не є більшістю. Тих хто хоче жити в концтаборі (москалів) і ті в кого просто "ностальгія" за макаронами в концтаборі (малороси) - близько 40-42%. На момент розвалу СРСР це співвідношення було 27% до 67%.

Я вірю, що все ж динаміка доведе українців до більшості і ми нарешті почнемо жити на свободі, як усі інші країни колишнього "соціалістичного табору" (саме так офіційно називали ці країни в часи СРСР). А значить будемо з сумом та ніяковістю згадувати, що наші предки служили в Червоній армії і стріляли в фінів у 1939 році, стояли окупаційними військами в Чехії, Польщі чи в Афганістані, або стріляли в спини СВОЇМ - УКРАЇНЦЯМ, які воювали за Україну в УПА. Бо служила Червона Армія не Україні чи українцям, чи українській культурі, а виключно москалям та їх державі, концтабірній СРСР. Саме Червона Армія знищувала все що стосувалось України і українського. Саме вона була збройною силою концтабору. Саме після того як почнемо реально жити на Свободі і позбудемось всього що нагадувало б про ганебне концтабірне минуле, тоді для нас День Незалежності України стане великим святом. Святом Свободи, Нашої Свободи, як цінності, яку не можна порівнювати з найкращими макаронами в найліпшій в'язниці.

Це моє послання підліткам, щоб їм не розповідали їх бабусі та дідусі про СРСР. Німці покаялись за СВІЙ нацизм. А українці.... Невже будемо шанувати політичну та економічну систему чужого народу, нав'язану нам силою? Це НЕ НАША історія, а москальська. Українців, як і естонців чи грузинів ніхто не питав, коли москалі нав'язали комунізм, розкуркулювання, колгоспи, голодомори та розстріли. Українці з цим боролись, але все поодинці. Проклятий індивідуалізм... Якби об'єднались в ім'я нашої мови, культури та держави, то в нас би була НАША історія. 

Якщо когось цікавить статистика про те як "гарно" жилось в СРСР - 
http://pollotenchegg.livejournal.com/61750.html

Пелюшка. Найскладніше питання

Поки для мене це найскладніше питання. В принципі з мого досвіду можу сказати, що варто бути уважним до дитини і без фанатизму. Цілком ймовірно, що в деяких випадках "вільне сповивання" буде корисним для немовляти, але не туге. З усього мотлоху який є в інтернеті можу порадити лише дві статті (нажаль - москальською) на цю тему: http://www.perinatalmedcenter.ru/library/razdel31_124/pelenanie/
та
http://www.mother.ru/uhod/?m=0&a=4&t=1
В будь-якому випадку загалом як орієнтир, звичайно, слід тримати курс на відмову від пелюшок. Але знову ж таки кажу на перших тижнях і навіть перших двох місяцях, можливо, для психіки дитини буде корисніше в деяких випадках - вільне сповивання, щоб воно в тій чи іншій мірі імітувало певний затишок.

Горщик і дитина

   В принципі заїжджена тема і писати тут особливо нема про що. Найкраще пояснено в Комаровського "Дитина та здоровий глузд її родичів".

  Я можу по суті лише підтвердити намагання бабусь покалічити дитину, видресирувавши її як собаку - щоб вона пісяла не тоді коли хоче САМА, а тоді коли БАБУСЯ вважає, що час пісяти і каже команду "пісь-пісь". Слава Богу, природа все ж потім ламає бабусіне дресирування і дитина, ламаючи свій, привитий бабусею рефлекс, все ж почне пісяти не тоді коли скаже бабуся, а коли їй захочеться, але навіщо такі знущання над дитиною? Пам'ятаєте фільм "Втеча з Шоушенку"? Там є фраза про те, що в'язень багато років пробувши у вязниці і попісяти не може без команди. Тобто, звичайно, людським дресируванням можна вбити багато що. Але знову ж таки - НАФІГА? Щоб не замочив сотню колготок, чи зекономити на сотні памперсів?
   Ні, я, звичайно, такого не допустив (хоч "активна" розмова з тещою відбулась) і переконався, що зробив правильно. До трьох років можна не паритись з горщиком. Я маю на увазі потрібно питати в дитини чи ВОНА не хоче на горщик, але не рвати на собі волосся, якщо дитина буде пісяти в штани. Поступово вона сама до цього прийде без вашого примусу. Тут достатньо лише показати, що таке горщик і час від часу нагадувати про нього, запитуючи в дитини чи вона не хоче на горщик.

   Єдине коли все ж припускається (здається в тому числі і Комаровським) примусове садіння на горщик - це перед сном та перед гулянням на вулиці (особливо взимку). Тобто тоді, коли дитина найменше буде здатна проконтролювати, добігти, повідомити комусь і так далі. Перед, а не після. Зрозумійте логіку. Після сну чи гуляння, зняття одягу, - коли дитина сама здатна піти на горщик і їй в цьому нічого не заважає - ось найкраща можливість для розвитку власного контролю над процесом. Не губіть це своїм примусом.

    В принципі - все.

   Ще можна писати звичайно про те, що в жодному випадку не слід карати чи сварити за запісяні штани, але це настільки банальні речі, що гадаю очевидні самі по собі. Принаймні для неідіотів. А ідіотам взагалі не слід читати мій блог. В принципі, знову ж таки кажу все гарно розписано у Комаровського.