Мудрий вираз Померанца!?

   Прочитав одну річ... Один єврейський мислитель, який народився в незалежній Литві 1918 року але з 7 років жив в СРСР, в якій піддавався певним "репресіям" Григорій Соломонович Померанц якось написав: «Диявoл починається з піни на губах янгола, який вступив у бій за святе праве діло. Bce перетворюється на прах — і люди, і cиcтeми. Але вічний дyx нeнaвиcті в бopотьбі зa пpaвe ділo. І завдяки ньому злo нa 3eмлі нe має кінця. З тих пір як я це зрозумів, вважаю, щo cтиль пoлeміки вaжливіше пpeдмeту пoлeміки».

    Тут два аспекти які дещо змішані і переплутані.

  По-перше, намішано певне боголюбське, пацифістське начало такого собі "человеколюбія" всесвітнього, яке вище за будь-які людські непорозуміння, розбіжності... Це звичайно добре. Про це написано в Біблії і так далі. В теорії ми всі маємо так жити і до цього прагнути. Але ніхто з психічно здорових людей, які хотять мати дітей ніколи практично так не жив, не живе і не буде жити. Завжди були негри, китайці, білі, японці, індіанці... Були люди різних релігій, поглядів, статків і навіть кольору волосся... І завжди, так генетично в нас закладено, люди тримаються "своїх" і бояться "чужих", прагнуть їх знищити. Це - генетика.
   Ми - НЕ БОГ!!! І не боги. Ми - люди. Звичайно, непогано, щоб ми усі перетворились на богів і жили як зборище Ісусів Христів. Це був би мабуть рай... Хоча не впевнений...
В будь-якому випадку це не реально. Ми - люди. І ми, як і все живе на планеті, насамперед любимо і віддамо своє життя за своїх дітей, а не за будь-яких і наше життя власне для нас важить більше ніж життя будь-кого у Вєтнамі чи Еквадорі... Навіть за життя усіх людей у Вєтнамі чи Еквадорі... А у Богів такого бути не може... Тобто ми більше тварини які захищають СВОЄ і прагнуть вижити САМИМ, а не мислимо категоріями "УСІХ" "усезагальної універсальної нейтральної любові без ненависті". Ми любимо, кохаємо палко і так само ненавидимо. Одне без іншого неможливо. Це емоції. Вони або є або їх нема. Неможливо щось відрізати і викинути. Якщо нашу дитину будуть перед нашими очима різати на шматки, ми навряд чи "звернемось до сумління" вбивці... В нашому світі, світі "НЕ БОГІВ" ми діятиме інакше... Звичайно, якщо у нас будуть на те можливості - сильні кулаки, ніж, вогнепальна зброя... Такий НАШ світ, такі закони природи.
   І взагалі ресурсів на всіх не вистачає і ніколи не буде вистачати. Крім того всі ми різні - бо ми НЕ БОГИ. Боги можливо однакові. Але ми... Хтось більш сильний, хтось більш дурний, хтось більше працює, хтось менше, хтось митець, а хтось копач... Де і як серед НЕ БОГІВ встановити БОЖУ справедливість? Саме тому що ми не боги між нами не божа справедливість, а людська. Вона, звичайно, дуже схожа на справедливість у стаї шимпанзе, горил чи вовків. Але є як є. 

   Мова про те, що не можна в ЛЮДСЬКОМУ світі однозначно підміняти цінність того про що сперечаєшся тим як сперечаєшся. В ЛЮДСЬКОМУ світі Предмет полеміки потенційно завжди важливіше за Стиль полеміки. Звичайно, все відносно, якщо інша дитина виколює при вас око вашій дитині палкою ваша реакція має бути "Адекватною". Тобто засоби протидії словам чи діям мають бути адекватними для досягнення ВАШИХ цілей. І тут не має значення розмова це чи дії. Сенс в реакції, в стилі і предметі реакції.
  Часто емоційні люди перебільшують міру реакції на чиїсь дії чи слова. І це виглядає грубо, істерично, а саме головне - "не вартими" того, "не адекватними". Проти цього, швидше за все, виступав Померанц. Принаймні, це він, напевно, мав на увазі, в тому числі і кажучи про "дух ненависті". Але тут питання у важливості АДЕКВАТНОСТІ стилю реакції, а не у тому щоб підмінити взагалі щоб сам стиль важливіший за предмет реакції. Тобто концентруватись і ставити на перше місце слід саме предмет але пам'ятати про "адекватність" стилю. Бо якщо концентруватись на адекватності, а предмет ставити на друге місце можна щодня втрачати значно більше ніж виколоте око власної дитини. Хоча б в силу того, що ми - ЛЮДИ а не Боги чи машини і "адекватність" для нас при наших емоціях і почуттях... ну скажімо так практично в абсолютній більшості випадків нашого життя недосяжна. 

  Іноді нам треба похвалити, але ми втомлені... Іноді нам треба заперечити, але ми втомлені... Іноді нам треба захистити слабшого, але ми втомлені, боїмося наслідків для себе, нема часу і ще мільярд причин і обставин. Що мені вам про життя розповідати чи про потреби адекватної реакції...

   Тому, звичайно, адекватність наших, не лише захисних реакцій, а й будь-яких інших, зовнішнім подразникам при соціальній взаємодії важлива, як ідеал, як маяк ніколи не досяжний (бо ми не боги і не машини). Але не слід його абсолютизувати. Крім цього, уж ніяк не можна підміняти важливість предмету реакції на якість реакції. Спочатку - кінь, а потім - віз. І хоч "скажені" коні іноді розбивають віз, але це не привід ставити коня позаду воза. Плутати причинно-наслідковий зв'язок не слід, це принципово. Інакше ніхто нікуди не поїде взагалі. :)

   І друге. Боротьба за "святе діло"... Справа в тому, що Померанц дещо тут підсвідомо боїться самої боротьби як такої. Тобто процесу знищення. Це природно. Але слід розуміти, що в нашому світі НЕ БОГІВ боротьба сама по собі не є злом. Це лише засіб. Він може використовуватись і з "поганою" метою "поганими" людьми", а може використовуватись і "святими" за "святу" справу. Тому боротьба тут не є синонімом істерії, неадекватності та "духу ненависті".
   Іноді боротьба йде від безвиході чи з необхідності власного виживання та з іншим "духом". Сам Померанц вбив купу людей під час Другої світової війни на фронті.. Кому як не йому розуміти необхідність боротьби в певних обставинах. ЛЮДСЬКИХ обставинах.
    В силу всього вищевказаного не вважаю думку Померанца мудрою в тому вигляді як вона звучить. Хоч звучить красиво. Швидше за все мудрість виглядає так: 

  "З поміж інших речей диявол криється у фанатизмі, як нездатності з психологічних чи розумових причин адекватно проаналізувати аргументи іншого. Саме тоді, за певних психологічних обставин може з'явитись "піна на губах", яка асоціюється з піною у скажених тварин. Тобто неадекватних тварин, таких, що втратили розумовий контроль над адекватною реакцією на зовнішні чинники. Саме реакції таких "неадекватних" людей криється зло, навіть якщо випадково "ізначально" вони захищають "праве" діло. Точніше зло не в реакції, а в самих людях... В їх психічних чи розумових проблемах. І саме через них вони не здатні будуть зрозуміти коли "праве" діло обернеться на "не праве". Ми, звичайно, всі зазвичай неадекватні, але є певний соціальний люфт. Люфт реакцій, який вцілому приймається оточуючими і дозволяє ефективно взаємодіяти. Але іноді саме вищевказані "неадекватні" люди-фанатики в боротьбі "проти" зла чи "за" добро виходять за цей люфт і взаємодія руйнується. Це і є зло. Але не сама боротьба чи інша реакція як така чи "святе діло" саме по собі".

   Можливо ця мудрість не така красива як у Померанца, але ближча до істини.