Релігійні ритуали...

Вінчання, Хрещення, причастя... 

Це ритуали. Ясне діло, що ритуали не є ідеєю Бога, і мають відношення виключно до якоїсь релігії. Тому вчиняти ритуал означатиме певне лицемірство... Або перед священиками, або перед Богом.

Чому? 

Тому, що дехто буде казати собі, що ритуал має відношення до Бога. Хоч це абсурд. І навпаки, хоч ритуал на всі сто пов'язаний з релігією люди, зазвичай, не вірять в релігію. Хоч часто вірять в Бога. 

Отже виходить, що часто люди не вірять в релігію, наприклад, в християнство, не вірять в святих, біблійні події, не знають молитов та не дотримуються всіх інших атрибутів релігії, але вибирають один з ритуалів, які їм до вподоби (як у супермаркеті), наприклад, хрещення чи вінчання і наповнюють цей ритуал тим значенням (божественним, сакральним, потойбічним) якого він не може мати.  

Зрозуміло усім неідіотам, що ескімоси і племена Амазонки, канібали племені якогось індонезійського острова ні трохи не далі від Бога ніж Папа Римський.. І сидячі на унітазі, насправді, ми не далі від Бога, ніж в стоячі на колінах в церкві (я не кажу про наші особисті думки і почуття в цей час, коли нам здається, що ми в цей час "ближче" до Бога, ніж тужачись на унітазі, але до Бога те, що нам "здається" не має відношення, в нього свої "почуття", "думки" та "графік", він завжди на одній "відстані" від нас незалежно від нашої думки про нього і його існування, взагалі).

От і виходить, що люди або брешуть Богові, коли думають, що ті, хто пройшов ритуал вінчання в християнстві чимось відрізняються перед Богом від тих, хто такого ритуалу не пройшов, або священику - кажуть що вірять в ритуал, хоч, насправді, вірять в Бога, і розуміють, що для Бога людські ритуали не мають ніякого значення. Та й гріхи людські... Як на мене мають надто людський зміст. Хто знає, які в НЬОГО, БОГА правила, критерії, мета? Що вірно і що ні? Що богоугодно, а що ні?

То чому люди роблять це і брешуть священикам? Через вроджену схильність підтримувати практику попередників. Це давній природний, звіриний інстинкт. Ми робимо так як робили попередники. Це, по своєму, для нас певний психологічний зв'язок з ними, який дає нам певний психологічний комфорт.

Так само і я звичайно людина, а не Бог чи янгол, тому живу суто в людських системах координат цього конкретного часу, цього конкретного народу і цієї конкретної релігії. Тому, звичайно, брешу священикам. Це краще, ніж Богу чи собі. Тому ми наших дітей похрестили. Не через віру в те, що вони чимось відрізнятимуться перед Богом від не хрещених, а суто через те, що українці історично - християни. Отже, хрещення є певним психологічною прив'язкою до предків, до свого народу.

Прикольно, що священики погоджуються з цим лицемірством. Вони знають, що ті хто вінчаються вірять у християнство не більше ніж в іслам чи буддизм, але разом з тим все одно здійснюють ритуал. А що їм лишається? Справжніх віруючих в релігію лишились крихти. Переважно або віруючі в Бога, або атеїсти... Церква опиняється архаїчним артефактом... От і доводиться заплющувати очі на все і здійснювати ритуали лише через бажання тих хто хоче здійснити ритуал, а не через його включеність у систему того чи іншого релігійного світогляду та способу життя.

9 травня - НЕ свято!

Знову скажу банальну і очевидну думку, хоч, нажаль, для багатьох це виявиться недосяжною мудрістю. 9 травня в Україні - свято лише для ворогів України або ідіотів.

 В цьому плані приємно, що за соціологічними опитуваннями серед молоді найменший відсоток тих хто вважає цей день святом. Це дає надію.

 Зрозуміло, що у ІІ-й світовій війні ми, тобто УКРАЇНЦІ, виступали в ролі віслюка, який дивився як два леви деруться за право його з’їсти. Зрештою один вбив іншого і з’їв нас. І багато з нас померло як УКРАЇНЦІ. Як істоти вони залишились, бо будь-якому окупанту потрібні раби, але як окремий народ, носії окремишньої культури - УКРАЇНЦІ вони померли.

Українське в них лише на рівні далекого етнографічного спогаду про дідів, які розмовляли українською, носили вишиванку, жили українськими народними традиціями та любили читати Шевченка.

 Тепер «мертві» українці розмовляють москальською і не бачать в цьому нічого поганого, як і в тому, щоб слухати і співати москальські пісні, або в тому щоб їх діти дивились "Маша і мєдвєдь" і взагалі в тому, щоб бути частиною "русского мира" - мира в якому люди розмовляють, читають, пишуть москальською мовою, творять москальську культуру. Ці "нові москалі" вважають що вони "українці" за національністю тому, що вони громадяни України і тому, що вони хочуть будувати європейську, демократичну МОСКАЛЬСЬКУ державу під назвою Україна, а не приєднуватись до Росії.  

 Тому не дивно, що опитування показують, що для таких «українців» Півдня та Сходу України москалі в Росії, які говорять москальською та шанують Червону Армію ментально ближче ніж свої, українці Західної України, які розмовляють українською мовою та шанують армію УНР, ЗУНР та УПА.

Для нормальних українців зрозуміло, що Червона Армія несла для них як нації завжди лише смерть, тобто - москальську мову і москальську культуру, москальське право, економічну та політичну думку, соціальні зв’язки та традиції.

 І це нормально. Бо Червона армія ніколи не була УКРАЇНСЬКОЮ армією, як і вермахт. Хоча в обох арміях служили українці. Проте ви ніколи не почуєте пісні українською мовою ні про славу вермахту ні про славу Червоної армії, так само як і пісні білоруською, грузинською, литовською, польською чи будь-якою іншою мовою. Пісні Червоної Армії - ВИКЛЮЧНО москальською мовою. Як і накази в Червоній Армії віддавались виключно москальською мовою. Бо служила Червона армія виключно москальській культурі, москальській мові і москальському народу. І навпаки - всі пісні армії УНР чи УПА - виключно українською мовою, бо служили ці армії виключно українській культурі, мові, прапору, державності.

 Звичайно, якби переміг Третій рейх і проіснував так само довго як СРСР, і "переплавив" усіх як СРСР у 30-ті роки, а потім - розвалився... То тоді зараз в Україні стояли б пам’ятники Гітлеру, а більшість українців би говорили німецькою, співали німецькі пісні про перемогу героїчного вермахту у Великій Вітчизняній війні, в якій Третій рейх переміг кривавий комуністичний СРСР, який ламав хребет українцям голодоморами, розстрілами та каторгами. А так...

 Трапилось навпаки. Тепер в наших містах стоять пам'ятники Червоній армії.

 Проблема в тому, що крім того, що переможці вбили нас, як українців, і ми перестали розмовляти НАШОЮ мовою, жити українськими традицями та читати Шевченка на відміну від наших предків, ми стали нащадками колаборантів. Тобто тих, хто служив ЧУЖИМ, окупантам, які вбивали тих хто хотів лишитись українцем. Наші предки допомогли москалям вбивати нас, вбивати себе. Наші предки не лише допомогли москалям задавити НАШУ, тобто українську армію - Армію УНР та УПА, а й самі стали намагатись говорити ЧУЖОЮ мовою. Більше того, вони, нас, своїх дітей, привчали коритися окупаційній ЧУЖІЙ мові і культурі. Вони не противилися тому, щоб їх діти забули українську мову, забули рідну мову їх батьків.

 І от тепер - ми – невідомо хто, кого полишили наші господарі – МОСКАЛІ (росіяни це всі хто живе в Росії, в українській мові нема терміну «русские» лише «москалі»). Ми тяжко сприймаємо НАШУ власну мову, бо вона стала нам чужою. УКРАЇНСЬКА армія, яка розмовляла виключно українською мовою, співала «Ще не вмерла Україна», та ходила під жовто-блакитним прапором стала нам чужою.

 Бо ми - нащадки тих, які вбивали тих, хто воював з тризубом на кокарді і співав «Ще не вмерла Україна». Наші предки - співали пісні москальською мовою і служили в чужій армії чужого народу і на кокардах в них були зірки і в бій проти УКРАЇНЦІВ вони йшли під червоними прапорами і палили захоплені жовто-блакитні прапори і топтали зірвані тризуби. Внаслідок «перемоги» у ІІ-й світовій інші народи заплатили лише життям якоїсь частини, але зберегли себе – народ, тобто – мову (москальську, німецьку, французьку, японську і навіть циганську). А євреї, навіть відродили свою мову. Ми перестали існувати як народ - втратили мову, національні символи, державність, взагалі всю культуру, яка робила нас УКРАЇНЦЯМИ.

 Ми - діти колаборантів, зрадників свого народу, своєї мови і культури. А чи легко визнати зрадником свого діда, батька? Психологічно – дуже важко. Це травма. А ми так хочемо задоволень та позитивних емоцій.

 То хіба дивно, що для таких дітей таких предків 9 травня - свято?

 Питання в тому, що для УКРАЇНЦІВ, які якимось дивом вижили в цій м’ясорубці часу та історії це не може бути свято.

 Але скільки людей в Україні - УКРАЇНЦІВ? Скільки людей в Україні розуміють, що найцінніше, що передавали нам століттями (незважаючи на різних ЧУЖИХ предки - це українську культуру та мову. Це єдине що є у нас неповторне та унікальне на планеті, що не можна створити штучно.

 Скільки таких? Я думаю не більше 25%.

 І от тому триває маразм, аналогів якому в світі я не знаю за всю історію людства. Ми живемо в державі за яку воювали петлюрівці та бандерівці. Під нашим державним прапором, гербом та з гімном на вустах вони героїчно вбивали бійців Червоної Армії, які намагались знищити нашу нинішню державу - Україну.

  А тепер в Україні ми шануємо не бандерівців та петлюрівців, а тих, хто вбивав їх та воював під символами чужого народу, співаючи пісні чужого народу і воюючи за чужу державу чужого народу, яка робила все можливе, щоб ні держави України, ні українців, ні української мови з гімном "Ще не вмерла Україна", тризубом та жовто-блакитним прапором ніколи не існувало. Це все одно що зробити в Ізраілі день народження Гітлера державним святом. Маразм.

 Що ж...  Тримайтесь, ті хто не ідіот і не ворог. Тримайтесь УКРАЇНЦІ, побратими. Наші вороги завжди будуть співати пісні неукраїнською мовою про ЇХ перемогу чи про поразку. Саме так всі народи і відрізняють СВОЇХ від ЧУЖИХ. Тримайтесь та єднайтесь! Я з вами!