Причини. Перша причина – нерівномірні демографічні процеси. Зменшення
населення в проросійських регіонах випереджає аналогічну динаміку в
проукраїнських (в низці регіонах Західної України взагалі фіксується приріст,
що зрештою і зумовило перерозподіл 2012 року округів: два забрано з Донецької
області та один з Криму та віддано Івано-Франківській, Київській областям та
м.Києву). Ці процеси, очевидно, будуть тривати і далі в силу дуже багатьох
глибоких причин.
Друга причина – психологічно
природно, що молодь не прагне і не може себе ідентифікувати з СРСР, де не пройшла
їх молодість. Їх молодість – незалежна Україна з розвинутими чи нерозвинутими
але українськими, а не російськими національними, державними традиціями. Я вже
не кажу за те, що усі дослідження давно довели більший потяг молоді до
патріотизму загалом порівняно з представниками старших поколінь. А перепис
населення говорить, що більшість населення Сходу і Півдня все ж ідентифікує
себе як українці. Відповідно український патріотизм неминуче штовхає молодь проросійських
регіонів до єднання однолітками з аналогічними поглядами з Західної та
Центральної України.
Третя причина теж очевидна – нема
альтернативи. Неможливо створити нову націю, нову мову, нову культуру, чи
зберегти міф існування «радянського народу». Південь і Схід затиснений між «повзучою»
природною українізацією українців та неможливістю зречення належності до
українців і переходу до статусу «росіяни». Хоча серед проросійських партій і
лунають заклики записуватись під час перепису росіянами, орієнтуючись на мову
спілкування. Партія регіонів 2012 року в Миколаївській області спробувала
запровадити якихось «мутантів» у вигляді тези на біг-бордах: «Я – українець і
моя рідна мова російська» (саме - не громадянин України, а українець!), ще в
декого досі блукають ідеї про винайдення «новоросів». Втім ці ідеї не мають
потужного підґрунтя і відповідно слабо сприймаються людьми.
Перспективи. Будь-якому ставленику проросійського табору нічого
не світить у 2015 році, тим паче, якщо цей табір буде знаходитись при владі. Любителів
«сиру» обіцянками «демократії» та «процвітання» переманить проукраїнський
табір. Динаміка свідчить, що представник проросійського табору зможе набрати не
більше 9.0 млн. гол., а представник проукраїнського табору набере не менше 10
млн. гол. При всіх фальсифікаціях і тиску програш буде однозначний.
Якщо у відсотках, то я гадаю
співвідношення українського до проросійського табору становить десь 46% проти
40% (не на виборах, а в реальному населенні). Решта – 14% - «миші», які бігають
то за тим, то за іншим табором в пошуках безкоштовного «сиру» (обіцянки
економічного процвітання та демократії). Не виключаю, що з часом (загостренням
протистояння) ця ніша дещо зменшиться. Теоретично, можна припустити, що після
того, як у проукраїнський табір прийде у 2015 році до влади у 2020 році «мишей»
новим «сиром» переманить проросійський блок. Але насправді їх не вистачить для
перемоги. Вони перестануть грати вирішальну роль. Навіть 2010 року при всіх
негативних для Тимошенко обставинах та всіх «мишах», які побігли за
«покращенням вже сьогодні», Янукович ледь зміг перемогти з рахунком 48% проти
45%. Динаміка, яка відбудеться у 2010-2020 роках ніяк не дасть проросійському
блоку поставити свого президента у 2020 році і при найнесприятливіших для
представника проукраїнського табору економічних умовах представнику
проросійського ніякі «миші» не допоможуть і він набере не більше 45%. При цьому
ризикну передбачити, що саме у 2020 році ми побачимо як Херсонська область
вперше невпевнено (спільно з «мишами») але перейде до проукраїнського табору. 2007
року приблизне «брудне» співвідношення в цій області було: проросійський - 280
тис., проукраїнський - 180 тис. 2012
року: 230 тис. проти 190 тис. Вже 2012 року м.Херсон вперше перейшло на бік
проукраїнських сил: 47,6% (ВО «Батьківщина», УДАР, ВО «Свобода») проти 45,7%
(Партія регіонів та КПУ). Остаточний перехід загалом області відбудеться у
2020-х роках.
Рекомендації. Правильно стверджували соціологи, що чимало людей
боялися визнати, що вони за ВО «Свобода» і тому в реальності її результат
виявився значно більшим, за данні опитувань. Більше того, цілком очевидним є
зменшення реального відсотка УДАРу порівняно з опитуваннями. Його електорат не
зовсім визначений, про що свідчить наприклад досить широка географія результату
партії. Крім цього, в цьому електораті забагато молоді, якій приємно заявити
про свої симпатії до Кличка на соцопитуваннях і навіть «не впасти» обличчям в калюжу
і сказати що підуть голосувати за нього, а от реально піти... Молодь - є
молодь. Це не той ідеологічно загартований електорат, який є у ВО «Батьківщина»
чи ВО «Свобода». Ці моменти треба враховувати.
Для ВО «Свобода» можна порадити
тримати і далі імідж «надійного та поступливого партнера» проукраїнського
блоку, без егоїстичних, ультимативних поз. А для її політиків – бути стриманіше
з емоціями (особливо це стосується деяких соратників О.Тягнибока), побільше
«ющенковської» дипломатичності. Так вони зможуть претендувати на відкушування
все більших клаптів у більш «поміркованого» електорату ВО «Батьківщини» та
УДАРу. УДАРу навпаки варто демонструвати більшу ідеологічну визначеність,
монолітність та рішучість. Якщо фракція сильного боксера виявиться «ні риба ні
м'ясо», або тушками розбіжиться хто куди, а сам Кличко всім продемонструє
«ніякі» промови «ніякого» політика - це буде кінець УДАРу. Її електорат
підберуть ВО «Свобода», ВО «Батьківщина» та партія «Фронт Змін».
Чим закінчиться союз ВО
«Батьківщина» та партії «Фронт Змін» передбачити важко. Однозначно до
президентських виборів «смикатись» не варто і слід зберігати єдність. Після ж
перемоги на президентських, звільнення Ю.Тимошенко, не виключено, що цим партії
є сенс знову розпочати самостійний шлях, хоч варіант злиття можна прорахувати.
Для Партії регіонів можна
порадити лише одне – почати поступовий дрейф до проукраїнських позицій. Це
непростий шлях. Можливі різні варіанти кроків. Наприклад, переконувати
виборців, що регіональна російська мова це максимум, який можливий і що це
величезне досягнення, з яким росіянам варто змиритись. З іншого боку чітко
заявити, що Партія регіонів – українська державницька партія і буде розвивати
українську мову, культуру як державні. При цьому, важлива саме не просто заява,
а конкретні кроки – зміна мовного закону, інші кроки в напрямку української
мови, протекція іншим національним атрибутам (УПЦ Київського патріархату,
пам'ять жертв Голодомор тощо). Як варіант варто розглянути можливість розправи
над своїми нинішніми колегами по проросійському табору – комуністами, наприклад,
шляхом публічного засудження тоталітаризму та демонтажу його спадку (Наприклад,
нікому не потрібних пам’ятників Леніну. Для проросійської громадськості це не
критично, а для проукраїнської це буде гарним сигналом. В цьому плані може бути
симптоматичною ініціатива А.Герман вересня 2012 року щодо внесення
законопроекту про заборону комуністичної ідеології). Як варіант – проголошення
етапу примирення, публічне вшанування як воїнів УПА так і ветеранів Червоної
Армії. Звичайно можна спробувати зупинити природну «українізацію» українців і
посилити русифікацію. Але реальних перспектив цих спроб я не бачу. Надто
глибинні ці процеси.
При дрейфі до проукраїнських
позицій, звичайно, в залежності від віртуозності, Партія регіонів буде втрачати
прихильників. Можливі певні відколи від неї радикальних російських груп, але
натомість партія отримає довгострокову перспективу входити до різноманітних
коаліцій з іншими проукраїнськими партіями і тривалий час перебувати при владі.
При таких же відверто проросійських позиціях які є зараз з маразматичними
спробами переконати що для українців за національністю українська мова є не
рідною Партія регіонів швидше за все прирікає себе на довгу «опозиційність» з повільною
але неухильною природною втратою підтримки, розколи і зрештою скочуванню до
маргінесу або забуття.
КПУ однозначно можна
порекомендувати перехід на європейську соціал-демократію з любов’ю до НАТО, ЄС,
капіталістів, церкви, але з відстоюванням при цій любові насамперед прав
найманих працівників. Ніша саме українських, а не радянських лівих в Україні більш
ніж перспективна. З нинішнім динозавровим статусом ідеологічного відламку СРСР
перспективи КПУ однозначно плачевні.
Немає коментарів:
Дописати коментар