Результати виборів 2012. Частина І – висновок.

Висновок. Проросійський блок все ж втрачає. Повільно, але неухильно. Доля тих, кому Петро І ближче за Мазепу, Ленін за Петлюру, Сталін за Бандеру, а російська мова за українську визначена – асиміляція, маргіналізація тощо. Звідки висновок? Поглянемо на динаміку чисельності проросійського та проукраїнського таборів.

 

Найкраще таку динаміку спостерігати після того, як політиками у 2005-2006 роках публічно був визнаний та окреслений певний національно-цивілізаційний поділ. Проукраїнський табір подав заявку на вступ України до НАТО, визнав законом голодомор геноцидом українців тощо. На Сході і Півдні місцеві ради, обрані 2006 року, прийняли рішення про російську мову як регіональну, розвиток російської культури, засудження УПА тощо. За часів Кучми та Кравчука такий поділ в реальності проявлявся слабо, хоч певна динаміка процесів все ж була:

Дехто припускає, що ця динаміка зупинилась на певній національно-світоглядній межі, яка відповідає межі Дикого поля і кордонів Речі Посполитої і далі не буде просуватись. Але цифри говорять про інше.

Цифри проросійського табору. У вересні 2007 року на парламентських виборах партії, які в тій чи іншій мірі виступили за захист російської культури в Україні від «українізації» отримують такі цифри: Партія регіонів - 8 013 895 гол., КПУ - 1 257 291 гол., СПУ - 668 234 гол., ПСПУ - 309 008 гол. Ймовірно долю СПУ при цьому не можна вважати 100%, але в силу низки причин, які нема можливості тут описати, припускаю, що все ж вона не менша ¾. Крім цього, можна з певною обережністю додати сюди цифри КПУ (оновленої) - 68 602 гол. Тобто можна казати, що проросійський табір отримав приблизно 10 300 000 голосів.

Для виявлення подальшої динаміки брати результат президентських виборів 2010 року не зовсім правильно. В умовах різкої світової та «шокової» української кризи кінця 2008-2009 років «економічний» сир в мишоловці станом на січень 2010 року набув помітної вагомості для істотного відсотку виборців і проросійський електорат істотно підкріпився в цей час тими хто «клюнув» на «покращення вже сьогодні», «податкові канікули», «економіста-професіонала Азарова» і так далі. В підсумку, з боку Януковича виходить надто «брудна» цифра.

Більш точну цифру саме проросійського блоку дають вибори 2012 року, коли за проросійські і переважно провладні партії голосували переважно ті, хто розумів, що російська мова, культура та політична, економічна, релігійна проросійська орієнтація в Україні важливіша за будь-яку «економіку», «демократію» і «порядність» чинної влади. В умовах зникнення тих, хто спокусився на «економічний» сир в мишоловці проросійський блок проявився в більш-менш чистому вигляді.

В жовтні 2012 року проросійські партії отримують такі цифри: Партія регіонів - 6 116 095 гол., КПУ - 2 686 762 гол., партія «Руський блок» - 63 519 гол. Разом це 8 866 376 гол. До цієї цифри можна додати умовно 1\3 голосів, які отримала партія Н.Королевської (враховуючи данні соціологічних опитувань, щодо ставлення прихильників партії до питання мови, інтеграції тощо та враховуючи те, що партія здобула прихильність переважно на Сході і Півдні). Тобто мова йде приблизно про 110 тис. гол. Це додавання вельми умовне, але більш точне важко зробити. Принаймні ця цифра точно не більше. Крім цього, навіть якщо додати до цього всіх прихильників СПУ – близько 90 тис. (хоч це теж не зовсім коректно), то з усіма натяжками виходить - близько 9 070 000 гол.

Це і є приблизна цифра… Не ворогів України - в жодному випадку. Вони не є противниками зовнішньої конструкції під назвою держава Україна, хоча, як свідчать соціологічні опитування Київського міжнародного інституту соціології, більшість тих, хто вважає російську мову рідною (як серед росіян так і українців за національністю) не проголосували б за незалежність України. Ні, це цифра противників українізації українців (звучить, так само абсурдно як «противники японізації японців») і їх оцінка доцільності існування нашої держави, ставлення до голодомору чи чогось іншого ідентична відповідям на ці ж питання в Росії.

Отже маємо певну динаміку відносно «чистих» цифр: вересень 2007 - 10 300 000, жовтень 2012 – близько 9 070 000. За приблизно 5 років цифра зменшилась на близько 1,23 млн. гол. Подивимось на динаміку проукраїнського табору.

2007 року проукраїнські партії (ззовні, те, які вони всередині в даному випадку не має значення) отримали: ВО «Батьківщина» - 7 162 193 гол., НУНС - 3 301 282 гол.,  ВО «Свобода» - 178 660 гол.

Гадаю, що до цих цифр (хоч це підмиває науковість аналізу, але більш точно тут важко порахувати) варто долучити 2/3 голосів Народної партії (загалом партія набрала - 924 538 гол.), яка найбільше голосів здобула в центрі України, зокрема, Житомирській області, Виборчого блоку Людмили Супрун (загально - 80 944 гол.) – абсолютна більшість голосів з Вінницької та Кіровоградської областей та, можливо, невеликий відсоток (близько 1/4) голосів СПУ. В цілому, з цих трьох партій, мова може йти ще про приблизно 750 тис. гол. Таким чином станом на вересень 2007 року ми отримуємо приблизну кількість проукраїнського табору:  11 392 000 гол.

В січні 2010 року на відміну від проросійського табору, до якого «прилипли» любителі економічного «сиру» в мишоловці, проукраїнський табір в умовах жорсткої кризи, цькування з боку В.Ющенка, промаху з укладенням газового контракту з Росією об’єднався навколо Ю.Тимошенко свідомо «національно-світоглядно», а не через повагу до «порядності» Ю.Тимошенко чи захвату від економічної політики її уряду. Відповідно, за чисельністю, яка проголосувала за Ю.Тимошенко можна все ж досить точно судити про чисельність проукраїнського табору: 11 593 357 гол.

Порівняно з 2007 роком проукраїнський табір не лише не зменшився, а й виріс на 200 тис. гол. Навіть, якщо припустити, що мої підрахунки 2007 року не чисті, і насправді кількість проукраїнського табору була дещо вища, все одно очевидно, що цифра проукраїнського табору як мінімум не зменшилась. Для того, щоб перевірити цей висновок візьмемо результати парламентських виборів 2012 року. Ось цифри партій, які публічно заявили про необхідність скасування мовного закону, що розширює права російської мови: ВО «Батьківщина» - 5 206 622, УДАР - 2 846 699, ВО «Свобода» - 2 128 455, Наша Україна - 226 354, політична партія Українська Національна Асамблея – 16 922. Загалом виходить - 10 425 052, якщо додати до цієї цифри 2\3 партії Партії Наталії Королевської "Україна – Вперед!" про що я писав вище (близько 200 тис.), абсолютну більшість результату Радикальної Партії Олега Ляшка (221 093), яка майже повністю базується на Чернігівській області, то виходить цифра приблизно 10 800 000 гол.

Таким чином, з одного боку, виходить, що цифра проукраїнського табору не вельми стабільна: вересень 2007 - 11 392 000 гол., січень 2010 - 11 593 357 гол., жовтень 2012 - 10 800 000 гол. З іншого боку, при моїх досить умовних підрахунках, очевидно, варто певний відсоток лишати на похибку. І все ж, якщо брати найнегативніший сценарій для цього табору, то можна констатувати зменшення його чисельності за 5 років максимум приблизно на 600 тис. гол.

Порівняння з динамікою проросійського табору свідчить, що темп зменшення чисельності прихильників російської орієнтації (культурної, економічної та іншої) в Україні випереджає зменшення проукраїнського табору більше ніж вдвічі. Грубо кажучи кожен рік проукраїнський табір втрачає приблизно по 100 тис. голосів, в той час як проросійський приблизно по 240 тис. голосів. В принципі ці тенденції підтверджуються і іншими дослідниками подібної динаміки. Наприклад блогер pollotenchegg також порівнюючи різницю у співвідношенні «проукраїнського» та проросійського» таборів за результатами виборів у  2007 та 2012 років приходить до висновку, що за 5 років Україна стала більш проукраїнською: 2007: 44,86% (проукраїнський) - 39,76% (проросійський) = різниця 5,10%, 2012: 49,94% (проукраїнський) - 43,18% (проросійський)  = різниця 6,76%. Тобто - динаміка: 6,76% - 5,10% = +1,66%, в сторону проукраїнського табору при однаковому рівні активності виборців в Україні у 2007 та 2012 роках.

Про причини, перспективи та рекомендації в наступній частині.