Хочу записати про прості речі, в яких, нажаль, багато хто плутається як в трьох соснах. Мова йде про патріотизм, націоналізм, шовінізм. Хто грамотний - може не читати.
Патріотизм - це любов до держави, вірність державі. Тобто японець, араб, негр можуть бути патріотами України.
Націоналізм - це любов до своєї нації, вірність нації. Тобто монгол, який живе в Україні, може бути патріотом України, але в той же час може бути монгольським націоналістом, віддавати свою дитину в монгольській дитсадок, читати монгольською мовою книжки та дивитись фільми, організовувати тут, в Україні, монгольську діаспору і так далі. Хоча в той же час він може бути патріотом України і якщо Росія нападе на Україну, він піде захищати Україну. Теоретично таке можливо.
Інша справа, якщо Україна буде воювати з Монголією. От тут і виникне питання. Що для людини важливіше: поклик крові, любов до своєї нації чи громадянський обов'язок, любов до держави, в якій він живе.
Історія свідчить, що зазвичай все ж таки поклик крові сильніший. Саме тому, ті ж українські реєстрові козаки, які служили Польщі об'єднувались з повсталими, саме тому до УПА часто переходили червоноармійці, які були українцями за національністю, саме тому СРСР переселяв усіх німців-громадян СРСР під час ІІ-ї світової війни, бо боявся, що вони будуть допомагати своїм по крові. Саме тому і США зігнало під час тої ж війни в резервацію усіх японців-громадян США. Поклик крові - сильнюща річ.
Ще один доказ наведу такий. Коли турок, що живе в Швеції переїздить до Німеччини, він може залишитись турецьким націоналістом, і в Швеції і в Німеччині творити турецьку діаспору. Тобто він творить діаспору на підставі націоналізму. Проте, він не буде творити діаспору на підставі патріотизму до Швеції, хоч би він і був патріотом Швеції, коли там жив.
Патріотизм, міняється як рукавички, разом зі зміною держави, а нація - ні. Поступово, звичайно, через змішані шлюби, через декілька поколінь, людина іншої національності звичайно втрачає своє коріння і поступово переходить до табору домінуючої нації, але це не так просто і не так швидко. Національні почуття є природними, це глибинна ідентифікація СВІЙ-ЧУЖИЙ, а тому ці почуття є одними з найсильніших.
А патріотизм, це почуття до утвореної людьми структури, ця структура має куди слабший вплив, бо по суті є надбудовою, певною політичною, економічною організацією якоїсь нації. Держави можуть мінятись, міняти свій устрій, форму (наприклад Росія лише за 20 століття була в трьох різних формах державного устрою, міняла і розміри території і економічні формації). А нації, які існують нині, живуть близько тисячоліття (деякі, як індуси чи китайці - декілька тисячолітть) і міняються дуже повільно, поступово століттями.
Цікаво те, що і все ж існують випадки, коли іноземці ставали, наприклад, українськими націоналістами, причисляли себе до українців, жили українською культурою і життям. Наприклад, знаменитий Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотрінген, який став Василем Вишиваним, або поляк Вячеслав Липинський, від якого відвернулась його власна родина, коли він став українським націоналістом. Хоча по своєму це досить дивно. Важко уявити, що відбувається в душі людини, коли вона відмовляється від своєї нації, причисляє себе до іншої нації і повністю переходить в життя духом тої нації. Гадаю таке відбувається при поєднанні певних обставин, однією з яких є поза всяким сумнівом, життя серед іншого народу.
Інша справа, якщо Україна буде воювати з Монголією. От тут і виникне питання. Що для людини важливіше: поклик крові, любов до своєї нації чи громадянський обов'язок, любов до держави, в якій він живе.
Історія свідчить, що зазвичай все ж таки поклик крові сильніший. Саме тому, ті ж українські реєстрові козаки, які служили Польщі об'єднувались з повсталими, саме тому до УПА часто переходили червоноармійці, які були українцями за національністю, саме тому СРСР переселяв усіх німців-громадян СРСР під час ІІ-ї світової війни, бо боявся, що вони будуть допомагати своїм по крові. Саме тому і США зігнало під час тої ж війни в резервацію усіх японців-громадян США. Поклик крові - сильнюща річ.
Ще один доказ наведу такий. Коли турок, що живе в Швеції переїздить до Німеччини, він може залишитись турецьким націоналістом, і в Швеції і в Німеччині творити турецьку діаспору. Тобто він творить діаспору на підставі націоналізму. Проте, він не буде творити діаспору на підставі патріотизму до Швеції, хоч би він і був патріотом Швеції, коли там жив.
Патріотизм, міняється як рукавички, разом зі зміною держави, а нація - ні. Поступово, звичайно, через змішані шлюби, через декілька поколінь, людина іншої національності звичайно втрачає своє коріння і поступово переходить до табору домінуючої нації, але це не так просто і не так швидко. Національні почуття є природними, це глибинна ідентифікація СВІЙ-ЧУЖИЙ, а тому ці почуття є одними з найсильніших.
А патріотизм, це почуття до утвореної людьми структури, ця структура має куди слабший вплив, бо по суті є надбудовою, певною політичною, економічною організацією якоїсь нації. Держави можуть мінятись, міняти свій устрій, форму (наприклад Росія лише за 20 століття була в трьох різних формах державного устрою, міняла і розміри території і економічні формації). А нації, які існують нині, живуть близько тисячоліття (деякі, як індуси чи китайці - декілька тисячолітть) і міняються дуже повільно, поступово століттями.
Цікаво те, що і все ж існують випадки, коли іноземці ставали, наприклад, українськими націоналістами, причисляли себе до українців, жили українською культурою і життям. Наприклад, знаменитий Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотрінген, який став Василем Вишиваним, або поляк Вячеслав Липинський, від якого відвернулась його власна родина, коли він став українським націоналістом. Хоча по своєму це досить дивно. Важко уявити, що відбувається в душі людини, коли вона відмовляється від своєї нації, причисляє себе до іншої нації і повністю переходить в життя духом тої нації. Гадаю таке відбувається при поєднанні певних обставин, однією з яких є поза всяким сумнівом, життя серед іншого народу.
Отже націоналізм, це природнє явище. Люди, які його не мають взагалі - загублені, порожні. Бо насправді не існує такого народу як "людина світу", і ніколи не існувало. Такі люди були завжди, але їх сліди історія не зберігає. Нема і не було такої мови "світової", такої культури, нема такої традиції і навіть домашньої кухні. Все в світі має свій колір, навіть мафія...
Негативним явищем є шовінізм. Це не просто любов до своєї нації, це вимога до інших націй, щоб вони припинили існування, або перейшли в лави нації шовініста (Наприклад, через багатолітню русифікацію). Шовінізм це страшно, це почуття межує з ненавистю, зневагою до інших, іншим моральним уродством.
Немає коментарів:
Дописати коментар