Моя дружина була за брехню. Її аргумент був такий: в нашому житті замало казки і забагато реальності, тому поки вони ще вірять, хай вірять у щось казкове. Не можу сказати, що це поганий аргумент, але тут є два недоліки. Перший недолік - не цілком адекватне сприйняття реальності. Тобто чарівна сила, що стоїть вище батьків, бачить дитину завжди і не є Богом чи є поруч з Богом... коротше кажучи деякі звязки в цьому світі для дитини стають не такими як вони є. Наче недолік і не сильно критичний, але факт є фактом, я переконаний, що після того, коли дитина зрозуміє що "надсили", "надістоти" не існує вона психологічно відчує себе менш захищеною і більш самотньою ніж раніше. Тобто це буде певний стрес, до якої дитині слід буде адаптуватись. А самі розумієте, що чим старша дитина тим складніше адаптуватись до навколишнього середовища. Другий недолік - ця брехня кінцева. Тобто дитина обов'язково зрозуміє що їй брехали. Рано чи пізно. Тобто цю брехню неможливо сховати. Батьки будуть брехунами рано чи пізно. Це неминуче. А це теж, я впевнений, стрес ще той. І адаптуватись до нього теж буде треба.
Одним словом я особисто не бачив тих істотних переваг, які дає Святий Миколай перед тим знанням, що його нема. Єдиний випадок, та й то вельми сумнівний, якщо дитина перебуває в такому несприятливому середовищі в сім'ї, що їй просто психологічно необхідно вірити в якусь силу, що є поза батьками, яка якщо не захистить від них, то принаймні подарує ласку, якої бракує в реалі. Оскільки в нашій сім'ї такої нездорової атмосфери, яка б для дитини потребувала чарівника, нема, то психологічні переваги Святого Миколая програли перед його недоліками.
Тому ми вирішили сказати дітям правду. Одному - 7, іншій - 5 років. Молодша сприйняла це спокійно і не парилась. А от старший засмутився і зазначив, що для нього в певній мірі втратило значення саме свято День Святого Миколая. Звичайно, я по своєму був радий, бо не дуже люблю свята в тому значенні, яке надають їм люди - певний обов'язок радості, який наступає хронологічно в певний час. Насправді, звичайно, за великим рахунком як я часто пояснюю і дітям - кожен наш день життя це свято, тобто, це причина радіти. Хоча це психологічно часто не дуже сприймається, але лишається життєвим фактом. Звичайно, часто протягом року в нас є або більше підстав радіти або менше, але це точно не прив'язується хронологічно до календаря. Так чи інакше цього разу я не став цього пояснювати, оскільки була більша проблема - дитина по суті відштовхнулась від Святого Миколая одночасно як всього явища. А це явище включає в себе не лише дитячого психологічного благодійника, а й культурне "доросле" явище, яке в певній мірі сприяє як певній культурній ідентифікації українців так і певним іншим позитивним психологічним явищам (бажання комусь подарувати тепло, звернути увагу на потреби дітей тощо). Тому я пояснив дитині, правду. Що насправді віра в Святого Миколая це елемент культури. Тобто, що дорослі люди навмисно для свого задоволення вигадують неіснуючі персонажі. Це забавляє. Той самий Гаррі Поттер написаний дорослою жінкою і захопив багатьох дорослих. Вся фантастика у книжках та фільмах це брехня, якою дорослі тішать себе. І це нормально. Вони знають, що це брехня але вигадують, або наряджаються на маскараді, грають в театрі. Тобто це все елементи культури, розваги дорослих і дітей. І знання про те, що це несправжнє не шкодить самій розвазі.
Після цього пояснення він відтаяв і погодився що це прийнятна формула для Святого Миколая.
Такий мій досвід примирення дітей з неіснуючими персонажами.
Немає коментарів:
Дописати коментар