Частина ІІІ: Смерть України,
процеси, які тривають зараз, шанси та сценарії останнього народження
Україна померла.
«Мертва» частина (Схід та Південь) привела до влади «паразитів» у вигляді
олігархічно-кланової, проросійської, прорадянської або й просто «ніякої»
верхівки. Більше того процеси омертвіння прокотились усією Центральною та
Західною Україною. Однозначно вижили лише три області: Львівська,
Івано-Франківська та Тернопільська, виділивши «протиотруту» у вигляді ВО
«Свобода» (про що засвідчили місцеві вибори 2010 року).
Зараз, відбуваються
процеси розчарування 48% (Схід і Південь) в обраній владі, бо паразити, хоч і
«свої», ніколи не перестануть бути паразитами, лише масштаби зміняться, але з
паразитарно-ніяким мисленням держави (в тому числі економіки) не збудуєш. Втім
зрозуміло, що ця цифра не впаде так як у В.Ющенка. Гадаю, той нинішній рейтинг
в 20-25% якраз і демонструє нижню межу, яка визначає ту кількість російських
фанатиків, які будуть голосувати за В.Януковича хоч би він влаштував в Україні
справжній апокаліпсис.
І все ж основна
проблема не зникла - Україна поза авторитарним державотворчим та націотворчим
коконом, а тим паче зараз при мертвозному «подиху» Сходу і Півдня перебуває на
межі життя і смерті. Звичайно можна припустити, що квітневі данні інституту
соціології НАН України (46,6%) є неточними, оскільки в березні 2011 року
соціологічна компанія Research&Branding Group при більшій вибірці
зафіксувала 51% тих, хто знову вибрав би незалежність, а в липні 2011 року 52%
висловили готовність захищати свою країну. 2006 року за даними Київського міжнародного інституту
соціології цифра готових проголосувати за незалежність сягала
53,3%. Соціологами вже давно доведено, що бажання життя Україні чітко (хоч і не
стовідсотково) залежить від ставлення до української мови. Електоральні карти
політичних виборів та карти, на яких позначено відсоток тих, хто вважає
українську мову рідною фактично співпадають (про це дивись три дослідження, які
починаються статтею «На що схожа електоральна карта України» на Українській
правді). Тому не дивно, що цифра прихильників української мови теж коливається
довкола 46-52%. Так за даними соціологічних досліджень Центру Разумкова (з
величезною вибіркою близько 11 тис. чол.) кількість тих хто вважає рідною
українську, у 2006 - 52% р., у 2007 - 51,4%, 2008 - 43,7%. А ось дані
Київського міжнародного інституту соціології, який, починаючи з 1991 року, з
допомогою спеціально розробленої методики відстежує динаміку вибору мови, якій
віддають перевагу респонденти під час проведення масових опитувань.
Таким чином,
очевидно, що за часів незалежності в Україні вдалось лише зупинити процес
русифікації, на відміну від Білорусі, де русифікація триває і фіксується різке
зниження носіїв білоруської мови (2010 року ЮНЕСКО визнала білоруську мову
такою, що «потенційно перебуває під загрозою знищення») та інших проявів
білоруської культури. Для України зупинити русифікацію це дуже не мало, але
виявилось недостатньо для того, щоб збільшити долю україноорієнтованих громадян
до певної межі, яка б забезпечувала сталий і гарантований
українсько-національний і європейсько-демократичний розвиток.
В питанні життя та
смерті України ми досі балансуємо в межах 46 – 52%. Вибори 2004 та 2010 років
показали, що цей баланс легко хитається в межах 3-5% під впливом таких
незначних для історії нації факторів як революції проти диктатури, світові
економічні кризи і так далі.
Мені не вдалось
знайти закордонні дослідження у питанні виживаємості нових держав проте, мені
здається що відсоток, який в тій чи іншій мірі гарантує таку виживаємість
національно-державного організму при демократії
має бути близько 55-60%.
В той, же час,
ймовірно, після розчарування Сходу і Півдня Захід і Центр має знову змогу,
ситуативно залучивши «хитких» (тобто економічно вмотивованих), здійснити
чергове народження української України. Хоча не можна заплющувати очі на те, що
процеси національного омертвіння зі Сходу та Півдня, підтримувані владою,
будуть мляво, але поширюватись як «гангрена» (в цьому значенні це слово все
частіше можна почути в публічній дискусії) на національно здорову частину
Центру і Заходу. Таку загрозу засвідчили і результати опитування 30 експертів
(І.Бекешкіна, В.Горбач, В.Карасьов, І.Коліушко, О.Медведєв, О.Рибачук та інші),
який здійснив в квітні 2011 року фонд "Демократичні ініціативи" імені
Ілька Кучеріва. На думку експертів найбільшим негативом у результаті
україно-російських відносин 2010-11 рр. є посилення російського впливу і тиску
на гуманітарну політику України і як наслідок "повзуча русифікація
України". 2010 рік експерти тижневика «Коментарі:» також назвали поверненням
в українські реалії брежнєвських часів, коли маховик тотальної русифікації
набув найбільших оборотів.
Проте цей вплив і
«русифікація» ще є нетривалими у часі і потенційно, в умовах наявності
незалежної України, більш обмеженими у впливі (ніж можлива українізація етнічно
українського Сходу і Півдня). Тому все ж ймовірність чергового народження
України лишається дуже високою. Хоча не виключено, що цей шанс на є останнім.
Принаймні експерти тижневика «Коментарі:» провели дослідження в ході якого були
проаналізовані статистичні показники щодо мовної ситуації у різних регіонах
України за радянських часів та за часів незалежності і ці результати були
порівняні з досвідом країн, що зіткнулися у своєму історичному розвитку зі
схожими проблемами. За їх висновками, при збереженні існуючих тенденцій, вже у
2060 році, процес зникнення української мови стане незворотнім. І все ж, зараз,
у 2011-2015 роках, хоч і востаннє, ймовірність народження України на
географічній території «Україна» лишається досить високою. Коли ця ймовірність
може сягнути максимуму?
Арештом Тимошенко
влада стимулювала український табір до об’єднавчих процесів. Сама Тимошенко
заявила, що питання чергової революції це питання часу, але це слова політика,
а не політолога. Втім в травні 2011 року 63% львів’ян теж вважали, що в Україні
назрівають революційні настрої (опитування соціологічної групи «Рейтинг»).
Політолог В.Фесенко підтвердив: "Напруга зростає у всіх шарах... І якщо
нинішні дії влади будуть продовжуватись, то соціальний вибух може стати
реальним".
І все ж, я схиляюсь
до думки, що об’єктивно, населення Заходу і Центру не готове у 2012 році до
масових протестів та чергового політичного бою, який призведе до нового
народження України, хоча соціологи і фіксують зростання протестних настроїв (в
березні 2011 року – близько 48% стверджували, що готові взяти участь в акціях
протесту). Без жодних сумнівів можна погодитись з тим же В.Фесенком, що одним
із стримуючих факторів для «революції» є відсутність популярного лідера, який
зміг би консолідувати цей потенціал.
В. Карасьов заявляє:
«Цим арештом влада натиснула на спусковий гачок політичної кризи, яка може
завершитись або у 2012 ближче до парламентських виборів або у 2015 році під час
президентських виборів.» Проте оцінюючи в часі перспективи можливого нового
народження України, мушу більше погодитись з думкою політолога Ю.Мацієвського:
«Загострення політичного суперництва слід очікувати навесні 2011, чи 2012, під
час проведення виборів до Верховної Ради. Їх треба розглянути як
"попередній старт" або "elite primaries" перед виборами
президента. Залежно від результатів цих виборів, які напевно будуть
сфальсифіковані, "еліти" спробують визначитися з наступником. Так чи
інакше вибори завжди є елементом дестабілізації у гібридних режимах і можуть
вилитись у вуличні протести, але незначні. Найбільші труднощі слід очікувати
десь між осінню 2012 і зимою 2015, тобто між парламентськими і президентськими
виборами, якщо вибори відбудуться у 2015. Саме тоді політичне суперництво з
масовою мобілізацією незадоволеного населення може запустити той чи інший
сценарій розпаду України».
Щодо ймовірності
розпаду України я ще повернусь, але дійсно, навряд чи варто очікувати щось
революційне під час виборів 2012 року. Ймовірно, шанс на спробу чергового
народження України випаде 2015 року під час президентських виборів.
Дехто з політологів
твердить, що можливо, цей олігархічно-клановий і російський за політичним
мисленням апарат приведений до влади «мертвою» частиною України поступово
перейме український національний дух (як це трапилось з Кравчуком та Кучмою),
хоча б через економічні інтереси і почне будувати національну українську
Україну. Але я не схильний до таких фантазій. Думаю, решту 3 роки і 7 місяців я
як і чимало хто з українців будемо згадувати «помаранчеву революцію» і подальші
5 років і все більше усвідомлювати що той «європейсько-демократичний бардак»
куди краще за нинішню «азійсько-російську стабільність».
Два шляхи нового
народження.
Перший шлях, це по
суті повторити ідеологію помаранчевої революції. Тобто під соусом боротьби з «диктатурою»
Януковича та непрофесіоналізмом Партії регіонів силами Заходу і Центру захопити
2015 року владу та знову розпочати національно - українське і політично -
демократичне життя, поступово українізовуючи Схід та Південь України. При
цьому, очікую, що будуть застосовуватись з одного боку більш жорсткі і сміливі
заходи, з іншого боку більш інноваційні. Таким чином, демонструючи позитивні
кроки в економіці та на зовнішній арені (а це не складно буде після 5 років
Януковича), думаю, що Україна матиме всі шанси на виживання і після 2015 року і
поступово буде «українізовувати», відроджувати і відживлювати мертву частину
(Схід і Південь України). Втім, багатьом цей шлях видається занадто
ідеалістичним і романтичним.
Другий шлях – це вже
згадуваний поділ України. За якого Україна буде поділена відповідно на
українську Україну та «невідомо яку» Україну. При цьому українську Україну при
такому болісному народженні, хоч і в значно менших межах, звичайно, очікує помірний
економічний злет, вступ до НАТО та ЄС, національне відродження та європейський політичний і соціальний
розвиток. Зокрема, такий сценарій народження України чітко виклав 2010 року на
«Українській правді» знаний український науковець а зараз професор Талінської
школи права ТТУ Є.Цибуленко: «Я рахую, що пора відкинувши зайвий сором і
шароварний патріотизм, визнати, що в сьогоднішньому вигляді Україна як
незалежна держава – не відбулась, приречена і не має жодних перспектив. Східна
Україна – це непідйомний баласт, що втопить усю країну. Ідея соборності, на сьогоднішній день, нажаль, не працює. Якщо
ми не збережемо Україну у складі областей, де проживає український народ, а не
охлос, який не пам’ятає ні свого роду, ні своєї мови, ні своєї історії – ми
втратимо все. Східні області повинні тимчасово бути виведені з її складу. Тоді
Західна Україна отримає усі можливості для побудови демократичної європейської
держави і найшвидшого вступу в ЄС та НАТО».
Ця ідея має свої
плюси і мінуси, але очевидно, що після чергових невдалих спроб народження вона
буде отримувати все більше прихильників.
Вголос ідею про від’єднання від України Криму та
Донбасу минулого року висловив письменник Ю.Андрухович, його підтримав відомий
в Україні та світі журналіст М.Рябчук. Цього року цю ідею підтримав Шевченківський
лауреат В.Шкляр, теж використавши для позначення небезпеки впливу Сходу і
Півдня слово «гангрена». При цьому важко не погодитись з таким аргументом
В.Шкляра: «Особисто для мене Україна закінчується на історичних
кордонах Речі Посполитої та Гетьманщини. Все решта – Дике Поле. А те, що там,
мовляв, теж є «свідомі українці», мене ні в чому не переконує. Українці є і на
Холмщині, і на Берестейщині, і в Канаді, і, може, навіть на Кубані. То й що?
Найрозумніше, до речі, що міг би зробити сьогодні Путін, це подарувати нам ще й
Кубань укупі з Курщиною та Воронежчиною. Тоді б навіть без «тушок» його
аґентура складала в парламенті конституційну більшість – з усіма бажаними для Кремля
наслідками. Ящірки, яким шкода позбутись хвоста, позбуваються голови.»
Крім цього варіант з
поділом є ймовірним, навіть при спробі реалізувати перший сценарії, оскільки
проросійська частина також може виробити протиотруту у вигляді радикальних
політичних груп, які через Крим та можливо інші території чітко самі поставлять
питання про відокремлення від решти національно українськи «оживаючої» України.
Особисто я не
виключаю доцільності і ймовірності варіанту з поділом, але мені все ж здається,
що проросійські настрої в Україні будуть поступово танути, а це збільшує шанси
на успішність першого варіанту народження.
Що ж, почекаємо –
побачимо.
Немає коментарів:
Дописати коментар