Релігійні ритуали...

Вінчання, Хрещення, причастя... 

Це ритуали. Ясне діло, що ритуали не є ідеєю Бога, і мають відношення виключно до якоїсь релігії. Тому вчиняти ритуал означатиме певне лицемірство... Або перед священиками, або перед Богом.

Чому? 

Тому, що дехто буде казати собі, що ритуал має відношення до Бога. Хоч це абсурд. І навпаки, хоч ритуал на всі сто пов'язаний з релігією люди, зазвичай, не вірять в релігію. Хоч часто вірять в Бога. 

Отже виходить, що часто люди не вірять в релігію, наприклад, в християнство, не вірять в святих, біблійні події, не знають молитов та не дотримуються всіх інших атрибутів релігії, але вибирають один з ритуалів, які їм до вподоби (як у супермаркеті), наприклад, хрещення чи вінчання і наповнюють цей ритуал тим значенням (божественним, сакральним, потойбічним) якого він не може мати.  

Зрозуміло усім неідіотам, що ескімоси і племена Амазонки, канібали племені якогось індонезійського острова ні трохи не далі від Бога ніж Папа Римський.. І сидячі на унітазі, насправді, ми не далі від Бога, ніж в стоячі на колінах в церкві (я не кажу про наші особисті думки і почуття в цей час, коли нам здається, що ми в цей час "ближче" до Бога, ніж тужачись на унітазі, але до Бога те, що нам "здається" не має відношення, в нього свої "почуття", "думки" та "графік", він завжди на одній "відстані" від нас незалежно від нашої думки про нього і його існування, взагалі).

От і виходить, що люди або брешуть Богові, коли думають, що ті, хто пройшов ритуал вінчання в християнстві чимось відрізняються перед Богом від тих, хто такого ритуалу не пройшов, або священику - кажуть що вірять в ритуал, хоч, насправді, вірять в Бога, і розуміють, що для Бога людські ритуали не мають ніякого значення. Та й гріхи людські... Як на мене мають надто людський зміст. Хто знає, які в НЬОГО, БОГА правила, критерії, мета? Що вірно і що ні? Що богоугодно, а що ні?

То чому люди роблять це і брешуть священикам? Через вроджену схильність підтримувати практику попередників. Це давній природний, звіриний інстинкт. Ми робимо так як робили попередники. Це, по своєму, для нас певний психологічний зв'язок з ними, який дає нам певний психологічний комфорт.

Так само і я звичайно людина, а не Бог чи янгол, тому живу суто в людських системах координат цього конкретного часу, цього конкретного народу і цієї конкретної релігії. Тому, звичайно, брешу священикам. Це краще, ніж Богу чи собі. Тому ми наших дітей похрестили. Не через віру в те, що вони чимось відрізнятимуться перед Богом від не хрещених, а суто через те, що українці історично - християни. Отже, хрещення є певним психологічною прив'язкою до предків, до свого народу.

Прикольно, що священики погоджуються з цим лицемірством. Вони знають, що ті хто вінчаються вірять у християнство не більше ніж в іслам чи буддизм, але разом з тим все одно здійснюють ритуал. А що їм лишається? Справжніх віруючих в релігію лишились крихти. Переважно або віруючі в Бога, або атеїсти... Церква опиняється архаїчним артефактом... От і доводиться заплющувати очі на все і здійснювати ритуали лише через бажання тих хто хоче здійснити ритуал, а не через його включеність у систему того чи іншого релігійного світогляду та способу життя.